Через хвилину груди незнайомого судомливо пiднялися... опустилися. Почувся стогiн. Хуан радiсно поглянув на небожа, пiдморгнув. Вони мовчки дивилися на обличчя врятованого, ждали. Нарештi очi його розплющилися, повiки затремтiли. Незнайомий довго дивився в темно-синє небо, потiм його погляд ковзнув униз, зупинився на Педро, перескочив па Хуана.

- Де я? - ледь чутно промовив вiн.

- Заспокойтесь, - Педро нахилився над ним. - Ви в друзiв. Ми врятували вас...

- Врятували, - повторив незнайомий.

- Так. Ви впали в море. Що сталося з вами? Звiдки ви з'явилися?

- З антисвiту, - тихо вiдповiв утопленик.

- Як? - заїкнувся Хуан.

- З антисвiту, - байдуже повторив незнайомий.

Хуан i Педро перезирнулися. Старий рибалка доторкнувся пальцем до лоба. Студент знизав плечима.

- Чи мене хто-небудь бачив? - раптом запитав незнайомий.

- Бачили, - сказав Педро. - Дiти, жiнки на березi... Але пояснiть нам... Хто все-таки ви?

Врятований не вiдповiв. Вiн знову заплющив очi, почав марити. Пальцi його судорожно ворушилися, нiби шукали чогось на днi човна.

- Зовсiм негодящий, - Хуан похитав головою. - Треба везти на берег. Як ти гадаєш - звiдки вiн?

- Може, з в'язницi? Або з божевiльнi.

- Це точнiше. Раз побував на якомусь там свiтi - значить, не iнакше - з жовтого дому...

- В тюрмi теж можуть дати так, що збожеволiєш.

- I то правда. Раз боїться, питає, чи хто бачив - значить, утiк. Тут, на великому островi, недавно побудували якiсь секретнi заводи, приїхали янкi, багато вчених i солдатiв... Може, звiдти?

- Може... Тiльки хто ж вiн? Нiби не з простих людей...

- Схожий на вченого. Обличчя бiле... Мабуть, янкi...

Старий озирнувся, поглянув на берег, на хвилю.

- Буде шторм уночi. Треба їхати додому.

- А його?

- Заберемо з собою. Вже темно, нiхто не побачить. Заводь мотор...