- Але вона не мертва?- з якоюсь iскрою надiї запитав я.

- Нi, - рiшуче вiдповiв професор. - Вона не мертва. Не мусить бути мертвою.

- Ви морочите менi голову!

- Анiскiльки. Одну хвилинку терпiння. Зараз ви зрозумiєте.

Шрат обрiзав нову сигару, закурив. Дивлячись на сивi пасма диму, вiн почав говорити - лаконiчно, уривчасто:

- Ви фiзик, Уоллес. Вам вiдома, безумовно, теорiя фiзичного вакууму Поля Дiрака. Порожнеча - це матерiальний фон, в який занурений наш фiзичний Всесвiт. Проте порожнеча - це не вiдсутнiсть матерiї, а навпаки, її нескiнченний потенцiальний резервуар.

- Я читав про це.

- Тим краще. З цього припущення виникли гiпотези про античастки, антисвiти i тому подiбнi заманливi речi. Гiпотези почали пiдтверджуватись експериментально. Частки високих енергiй вибивали з фону Дiрака "дiрки", як їх назвав сам творець гiпотези. їх називали антипротонами, антинейтронами, позитронами. Висувалися припущення, що є цiлi анти-системи з антисонцями, антипланетами, антижиттям. Про це говорили i фантасти, i вченi. Сподiвалися вiдкрити такi антисистеми в майбутньому експериментально. Але дальший розвиток науки показав, що такi уявлення примiтивнi. Думаючи про антисвiт, ми будували його по звичайнiй фiзичнiй моделi. Але Космос - не повторення однакових систем, не сума сонць i планет, а нескiнченно складний, вiчний процес еволюцiї. I той процес вiдбувається не на одному поверху, не лише на планi нашого Всесвiту...

- Тобто?

- Тобто на рiзних планах. Деякi росiйськi вченi, а потiм i захiднi, створили гiпотези в яких стверджують, що фон Дiрака, або фiзичний вакуум, не iнертна, нейтральна маса, не лише потенцiал iснувань, а реальний свiт з матерiальними процесами, еволюцiєю i, може, своїм життям. Цi гiпотези закономiрнi i необхiднi. Принцип рiвноваги вимагає цього...

- Я не розумiю...

- Енергiя свiту тяжiє до стабiльного рiвня. Ентропiя - тобто розсiяння енергiї - була бичем всiх космологiчних гiпотез. Якщо енергiя розсiюється, значить, колись був початок цього процесу. Значить, був творчий акт.