Передчуваючи нещастя, я прошепотiв:

- Чому не вийшла Люсi? Де вона?

Шрат кашлянув, опустив очi долу.

- Де моя Лю? - повторив я запитання, вже знаючи, що вiдповiдь буде страшною.

- Будьте мужнiм, мiстере Уоллес, - сказав Шрат. - Рiч у тому, що наука...

Лють хлюпнула менi в мозок, залила очi. Що вiн говорить про науку, старий кретин! Для чого каже нiкчемнi, даремнi слова, якi нiчого не змiнять?

- Де Люсi? - ревнув я, хапаючи професора за лацкани пiджака, ладен розтерзати його.

Шрат миролюбно одвiв мої руки од себе, втомлено поглянув на мене. Тихо сказав:

- Люсi нема, мiстере Уоллес. Вона зникла...

Роздiл другий

ШРАТОВА ТАЄМНИЦЯ

Коли я отямився, Шрат стояв бiля мене. Ми були в невеликiй кiмнатi, поряд з залом. Пахло якимись лiками. Побачивши, що я розплющив очi, професор сiв поряд, закурив сигару. Важко зiтхнувши, вiн сказав:

- Я винен! Треба було пiдготувати вас. Я не знав, що у вас слабкi нерви...

- Пiдготувати, - гiрко прошепотiв я. - До чого?

Шрат мовчав.

- Що сталося з нею? - знову запитав я. - Ви вбили її?

На Шратовому обличчi вiдбився щирий подив.

- Ви збожеволiли, мiстере Уоллес. За кого ви мене вважаєте? Чи ви маєте справу з середньовiчними розбiйниками?

- Тодi де ж Люсi? - нiчого не розумiючи, простогнав я. - Чому ви говорите загадками?

- Я ж сказав - Люсi зникла.

- Що значить "зникла?" Вискочила у вiкно, випарувалася чи розтала, мов шматок льоду? Що за ахiнея?

- Не ахiнея. Вона зникла з нашого свiту... з наших координат...

- Пояснiть точнiше, - не витерпiв я.

- Тепер скажу. Це необхiдно. Експеримент зiрвався. Вона, безумовно, винна сама. Я вам поясню, в чому рiч...