- Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху...

- Це ж дуже небезпечно!

- У нас немає iншої конструкцiї...

- Так, так... - задумано протягнув Барвицький. - Ось що. Я передам через вас вашiй академiї проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбiльш розроблений i найбiльш ефектний з тих. що я знаю...

- А як же Роген?.. - почав Копилов.

- Роген? Нiякого морального права вiн не має на цю конструкцiю. Апарат мусить належати людству. Якщо я сам не можу бути корисним для людей, то хай результат моєї думки допоможе науцi. Я бажаю вам щастя, колего. I ось, вiзьмiть, - Барвицький передав Копилову сувiй паперiв. - Тут все, що торкається корабля...

- Добре, - дружньо дивлячись в очi Барвицькому, сказав Копилов. Будьте певнi, вашi iдеї попадуть в хорошi руки...

- Я впевнений в цьому!..

- I ще одне, - продовжував Копилов, - коли переконаєтесь, що ви неправий, постарайтесь повернутися на Землю. Тут, на Землi, буде вирiшуватися смисл Буття людського, а не в безоднi космiчного простору.

Барвицький заперечливо похитав головою i мiцно потиснув гарячу руку росiйського академiка.

I ось вiн знову залишився один. Вiн i сумна Мерi, як нiмий докiр...

А через годину по термiновому виклику Барвицький прилетiв до Рогена i по сходах зiйшов в його кабiнет.

- У вас був годину тому Копилов? - запитав Роген.

- Так!..

- Що вiн хотiв?

- Вiн пропонував менi роботу в Росiйськiй академiї...

- Що ви сказали?

- Я вiдмовився. Я сказав, що не потребую роботи...

- Вiн узнав вiд вас про наш польот?

- Нi!..

Роген довго, уважно i гостро дивився на Барвицького, потiм процiдив:

- Через три тижнi ми вiдлiтаєм. Апарат майже готовий. Отже я бiльше не вiдпущу вас...

- Як? - спалахнув Барвицький.

- Iншого виходу в мене нема. Я не хочу, щоб свiт узнав про цей полiт i його мету. Дружину ви побачите перед вильотом. Все...