- Нiколи не думав, що так буде починатись полiт в iншi зорянi свiти... Нiби й справдi людство - це уява нашого Розуму, як говорять iдеалiсти! Нi душi! Пустеля i ми! А хто такi ми! Як ви гадаєте, Роген?

- Досить сентиментiв, Барвицький! - вiд повiв Роген. - Чи вирiшили ви, куди летiти? Я не бажаю бiльше ждати...

- А це не має значення - особливо для вас! Давайте хоча б на Сiрiус це не дуже далеко...

- Ну що ж - уже без 10 хвилин дванадцять Ходiмо...

По спiральних схiдцях, що вилися навколо гiгантського тiла корабля, вони пiднялися до половини апарата, де мiстився люк. Зайшли. Барвицький на хвилю затримався бiля люка, поглянув на обрiй. Там горiли вогники далекого мiста, там мiльйони людей жили заклопотаним повсякденним життям, не знаючи того, що через кiлька хвилин у глибини свiтового простору помчиться космольот, керований i посланий генiєм Людини, яка захотiла розiрвати кайдани Часу i Простору...

Вiтер востаннє розвiяв волосся на головi Святослава. Востаннє вiн повними грудьми вдихнув повiтря Землi.

Дверi автоматично закрилися. Барвицький пройшов двi перехiднi камери, якi теж герметично закрилися за ним, i ввiйшов у рубку, де був пульт керування. Роген лiг на м'який диван, прив'язався до нього. Святослав сiв у глибоке крiсло перед пультом. Подивився на годинник.

- Дванадцять! Включаю...

Апарат легко здригнувся. Не було чути жодного шуму. В перископах хитнулося зоряне небо, попливло. Перевантаження зовсiм не вiдчувалось.

- Барвицький! - вигукнув Роген. - Невже ми так повiльно летимо?

- Так! Швидкiсть я буду розвивати в розрiджених шарах атмосфери.

Внизу навкруги запалало безлiч огнiв, нiби хто розкидав дрiбний бiсер. Це були великi мiста Нового свiту. Ось все слабiше i слабiше видно їх свiтло. А з боку Атлантики вже наступав новий день - 18 липня 19... року. У вiкна космольота вдарило сонячне промiння. Земля перетворювалася у велетенську кулю, огорнену блiдозеленим туманом. Виходили за межi атмосфери...