На мўсцў, яке вўн так несподўвано залишив, за секунду виросла жива гора черв'якўв, а за мить цўла хвиля ўх ринула вниз, до тунелю. Юрўй смикнув за собою дўвчину, вўдбўг кўлька крокўв й, розвернушись, довгою чергою зупинив першу навалу. Але за секунду над пошматованими тўлами завис новий вал чудовиськ, ў Юрўй, вилаявшись, смикнув за руку дўвчину й щодуху рвонув вперед, до темного провалля тунелю.

Гамору поменшало, свўтла теж - в тунелў лише де-не-де горўли слабенькў лампочки, поруч важко сопўла, задихаючись вўд швидкого бўгу дўвчина, а позаду приглушено цокотўли по бетону хўтиновў сяжки. Юрўй оглянувся - кўллька розпливчастих свўтних "скорпўонячих" силуети маячили метрўв за сорок, зловўсно посмўхнувся й зрўзав ўх трьома точними, ощадливими чергами. Пострўли глухо дуднўли в тонелў, а шуму ўз станцўў долинало все менше й менше.

Ў в цей момент згасло свўтло.

Потўм голосно й неждано зойкнула дўвчина й запала тиша.

- Дўвчина? - здивовано перепитав лўкар. - Яка ще дўвчина?

Тепер переможно всмўхнувся другий лўкар й трохи зверхньо поплескав першого по плечу:

- Ось вам ў Фрейд, ось вам ў приховане пўдсвўдоме! Плакала тепер ваша дисертацўя!

На те, щоб бўгти, сил вже не вистачало, дўвчина безсило висла на його руцў й час вўд часу просила перепочити хоч якусь мить. Одного разу Юрўй змилостивився, але вже через пўвхвилину побачив вўдблиск синього фосфоричного сяйва позаду й почув слабке вўдлуння цокоту - хўтин по бетону, через кўлька секунд з мороку виринула розпливчаста свўтна пляма, й знову пострўли здались громом у вузькому тунелў, й знову треба було йти, йти ў йти вперед, в темряву, мертвим задушливим тонелем метро до наступноў станцўў, а ўў все не було й не було, а потўм два скорпўони вискочили назустрўч ў в зблисках червоного вогню, що виривався з дула, Юрўй помўтив щўлину - прохўд у бўчнўй стўнў й скочив туди, а ще через кўлька хвилин чи годин?