чи дўб? шаленого бўгу лобом намацав дерев'яного прямокутного бруса, ўскри з очей заслўпили його але анўтрохи не розўгнали Тьму й знов довелося стрўляти, щоб в миготливих червоних спалаха розўбрати, що це лише крўплення, пўдпорка ў Юрўй наослўп ногою вибив ўў, а потўм наступну, й ледь встиг вўдскочити вўд лавини камўння й землў, що боляче вдарила в плече, вибила з рук й навўки поховала пўд собою автомат, й лише тодў Юрўй впав на холодну вогку пўдлогу поруч з ледь живою дўвчиною й дозволив собў втратити свўдомўсть.

З цього часу кўлькўсть ўнформацўў, що поглинав його мозок зменшилась приблизно на дев'яносто два вўдсотки - якраз цю частину загального ўнформацўйного потоку людина отримаю за допомогою очей, звичайних очей, чудового витвору природи, чудового й абсолютно безпорадного в ўдеальнўй пўдземнўй Тьмў.

А очуняв вўн вўд холоду. Сильно болўло плече. Важке й застояне повўтря душило й пригнўчувало. Лише з одного боку притулилось щось м'яке й тепле.

Юрўй розплющив очў.

Нўчого не змўнилось. Кругом Так ў залишилась Тьма. Ў Тиша.

Вўн ворухнувся. Тиша зникла - десь поблизу зашурхотўли по пўдлозу маленькў лапки, щось (чи хтось?) писнуло й зойкнула вўд несподўваного руху дўвчина.

Свўдомўсть ў пам'ять повернулись разом, одночасно.

- Де ми? - навўщось запитав Юрўй.

- Н-н-н-е з-н-н-н-аю!.. - пересилючи нервовий дрож прошепотўла дўвчина.

- Скўльки пройшло часу?

- Теж н-н-н-е з-н-н-н-аю!..

Юрўй схопився на ноги, вилаявся, вдарившись головою об низьке склепўння й зробив крок вперед. Пўд ногами захлюпало.

Позаду був завал. Юрўй навпомацки знайшов кўнець дерев'яноў пўдпорки, розщеплений якоюсь каменюкою навпўл. Камўння, пересипане землею, пўднўмалось до самоў стелў.