- Добридень, тату! - з радiсним здивуванням вигукнув син, але, вiдразу ж узявши себе в руки, чiтким кроком пiдiйшов до батька, вiддав честь, тричi вдаривши себе кулаком у груди, i голосно доповiв:
- Солдат В 16/01 ВГ Тремпс прибув додому!
- Кругом! - наказав батько. Погляд його був суворий, брови нахмуренi: - Менi треба поговорити з тобою вiдверто. Вийдемо. Прогуляємось. Нiщо так не прояснює думки, як прогулянка пiшки.
Батько почав бесiду без довгих передмов. Солдат повинен висловлюватись точно i ясно.
- Вчора ти писав твiр. У ньому ти написав, що не знаєш, як повiвся б, якби мати виявилася шпигункою. Як ти мiг? Чому ти написав таке?!
Син винувато опустив голову.
- Кажи, чого мовчиш?
Син не озивався.
- Я наказую: говори!
- Тому, що я дуже люблю маму, - ледь чутно прошепотiв солдат В 16/01 ВГ Тремпс...
Так само, як i його предки, _воно_ нiколи не зустрiчало собi подiбних. Але у всiх них iмена були схожими: Зло, Нещастя, Жах, Кара Небесна тощо.
Воно було ще недосконале i беззахисне. Вiдчуття його були грубi й примiтивнi, зараз ним володiло одне бажання - їсти. Воно причаїлось у центрi площi Переможної Зброї, бiля гусеницi танка, поставленого як пам'ятник. Створiння iнстинктивно вiдчувало, що тут йому нiчого не загрожує, адже воно мало воiстину фантастичну властивiсть: бути невидимим для людей жорстоких, брутальних i обмежених. Воно не могло дати свiдому оцiнку таким людям, але особливостi їхнього бiовипромiнювання були такi, що викликали у Створiння безумовнорефлекторну вiдповiдь - викид випромiнювання, яке iнтерферувало з рядом хвильових процесiв у зоровому центрi людини, Внаслiдок цього виникала "психiчна слiпота" i Створiння ставало невидимим. Його не бачили.
- ...Любиш маму?! - почервонiвши, вигукнув 15/01 БВ Тремпс.