I ось тодi Створiння вiдчуло, що Межi досягнуто. По тiлу його пробiгли серпанковi тiнi, закучерявилися спiралi блакитного вогню; драглиста маса Створiння перетворювалася на субстрат, мiцнiший за будь-який сплав.

Коли процес полiмеризацiї скiнчився, Створiння стало видимим величезне й огидне, воно височiло над стандартними п'ятиповерховими будинками й було схоже на потворного велетенського восьминога.

У бiй кинули все: танки, лазернi гармати, ракетнi установки. Але чудовисько було невразливе...

Надвечiр усе скiнчилось. Створiння здiймалося над мiстом, наче величезна чорна гора.

Минула година, двi, i в ньому виникло вiдчуття завершеностi свого iснування. Величезне тiло його легко, немов повiтряна куля, пiднялось у повiтря. З кожною секундою швидкiсть його польоту зростала. Незабаром атмосфера планети залишилась далеко позаду, i тодi Чудовисько вiдчуло, що мети його iснування досягнуто - воно остаточно стало Виходом.

Створiння беззвучно вибухнуло в темнiй порожнечi космосу, розпавшись на мiльйони дрiбних зародкiв-спор, вкритих надмiцною шкаралупою, яка надiйно захищала їх вiд випромiнювання. Зародки розлетiлись у рiзних напрямках, щоб колись, можливо, через мiльйони рокiв, дати початок новому Створiнню. Для цього конче потрiбно було, щоб розумне життя на планетi було лихим i обмеженим. I тодi зародок, виконуючи закладену в ньому програму, змiг би вирости, змiцнiти й самому стати Виходом, тим самим Злом, яке знищує Зло.