В темрявi не було видно корпусу автомобiля, здавалося, що з густого мороку насуваються самi слiпучi фари. Проте ось зашарудiли м'якi шини. Автомобiль загальмував. Чоловiк бiля шосе чекав з пiднесеною рукою.
З машини вийшло двоє. Вони попрямували до того, хто подавав їм такi виразнi сигнали. Один з них, високий i огрядний, у синьому комбiнезонi механiка, пiдiйшов ближче. Другий, менший на зрiст, у шкiрянiй куртцi, що виблискувала в свiтлi фар, залишився трохи позаду.
- Що трапилося? - спитав механiк, пильно вдивляючись у кiстляве нахмурене обличчя чоловiка в широкому пальтi.
- Залiзнична катастрофа, - коротко вiдповiв той. - Поранило людину, бачите? Ви вiзьмете її й мене в машину i вiдвезете до найближчої жандармерiї. Негайно!
Чоловiк у широкому пальтi говорив тоном незаперечного наказу. Механiк ще раз уважно подивився на нього, потiм озирнувся на того, що стояв трохи вiддалiк, а тепер повiльно наближався, тримаючи руки в кишенях шкiряної куртки.
- Чому ж до жандармерiї? - м'яко втрутився вiн. - Адже в таких випадках людину вiдвозять до лiкарнi.
- Тому, що я так кажу, - вiдрубав чоловiк у широкому пальтi. - I раджу не гаяти часу на зайвi розмови!
Вiн роздратовано вiдкинув борт пальта i вказав на зiрчастий значок агента полiцiї на лацканi свого пiджака.
- Тепер розумiєте? Ну, мерщiй!
Механiк усе ще дивився на свого супутника. Той спокiйно пiдiйшов до тiла юнака, нахилився. Пiджак Олеся розстебнувся. На джемперi в променях фар виблискував малесенький комсомольський значок, що його юнак так старанно зберiгав у полонi, ховаючи вiд жандармiв, i тепер надiв, вирушаючи на Батькiвщину. Агент полiцiї нетерпляче гукнув: