...Хусейн спiзнився до своєї фортецi. Минуло стiльки часу, що вже нiхто й не думав про його повернення. Братовi ( так звали тут членiв ордену ) , який його споряджав у далеку дорогу, розповiв про всi свої пригоди, про те, як виконав доручення, гадав, що навчився в Iндiї деяких див. Їздив на слонах, ледь не став ловцем диких слонiв. Не проминув також iндiйських храмових блудниць. I зрештою сповiстив, що оволодiв таємною боротьбою. Вигадали її мандрiвнi iндiйськi монахи. Вони нiкого не бояться i голiруч або з простою палицею можуть протистояти закутому в залiзо воїновi. Старший брат криво посмiхнувся, видно, не повiрив.

- Ти довго вивчав боротьбу?

- Я жив у печерi в одного проповiдника. У нього я навчився. Тому й затримався на цiлий рiк. Я володiю майже всiма тими прийомами, що й вiн!

Знов скривився старший брат. Тодi Хусейн сказав:

- Покличте кого-небудь. Нехай вдягнеться в панцир, як хрестоносець, i нехай буде з мечем. Менi дайте палицю. I я вам покажу, на що я здатний.

- Ну що ж, зробимо!

Наказав привести воїна, одягненого в чужоземний обладунок. Небавом прийшов такий, зi зброєю хрестоносця. Старший брат вишкiрив рiвнi зуби з-пiд рудуватої бороди.

- Якщо ти збрехав... - а тодi озброєному: - Бий його насмерть! Даю дозвiл!

Панцирний замахнувся вузьким мечем. Та Хусейн миттю вiдскочив набiк. Меч просвистiв над самою головою. В ту мить, коли воїн затримав меч, щоб знов його пiдняти, Хусейн пiдвiв посох трохи вгору. Ним вiн не вдарив, а якось пiдколупнув нiби руку бiля пахви залiзного чоловiка. Рука з мечем зависла, а Хусейн вдарив посохом по зап'ястю. Меч iз дзвоном упав на землю...

Хусейна залишили одного в келiї. Сказали, щоб вiн чекав, що скаже про його справи сам Старець. Минуло кiлька днiв. I з ним нiхто не розмовляв, тiльки ставили йому воду i хлiб. За якийсь час прийшов один iз молодших асасинiв: