Так от цей правитель мiста пообiцяв Старцевi великi грошi та пiльги, коли йшов до влади. А як з допомогою хоробрих асасинiв домiгся свого, то не тiльки не сплатив свого боргу, а й почав переслiдувати своїх помiчникiв та їхнi торговi каравани... I ось тепер йому вiддячили...

Чоловiк, отже, сховав хлопця вiд стражi i потаємними шляхами привiв до неприступної фортецi, що була в горах Ельбрусу. Там хлопця спитали, чи хоче вiн стати асасином. Юсуф з безмiрною радiстю згодився. А сам подумав, на це вже вистачило його власної голови: "I добре, що полишу Христову вiру! Вона закликає до покори i любовi. Всi молитви про покору i любов читала мати. А що вийшло? Любов, покора i щира вiра не захистили нi вiд списа хрестоносця, нi вiд сваволi мусульманина."

Почали вчити Хусейна володiти зброєю, змушували страждати вiд голоду, холоду, терпiти всiлякi муки. I зносити все це зi спокiйним обличчям - без усмiшки, без суму, без напруження. I вчили ще його рiзних мов. А мови йому давались легко. I ще за Хусейном одна здiбнiсть виявилася: вiн мiг без жодної похибки змавпувати звички i звучання мови всiх тих людей, яких бачив на своєму шляху. Думали, що вiн запишається, почне вiдчувати свою зверхнiсть. Проте хлопець ретельно виконував усе i всього навчився. Весь час питав, коли вiн стане справжнiм воїном. Зрештою йому доповiли, що замало бути здiбним i витривалим, ще треба позбутися зайвої гординi i не поспiшати поперед старших.

А науку вiн скiнчив набагато ранiше вiд iнших. I його, ще зовсiм пiдлiтка, послали одного-однiсiнького в Iндiю наглядати, як буде виконувати завдання один iз членiв їхнього ордену. Хлопець пристав до купецького каравану, допомагав погоничам верблюдiв. Пройшов до самого Ормузу. А там сiв на корабель i з купцями, якi всi його полюбили за слухнянiсть та витривалiсть, поплив до iндiйського мiста Калiкута.