- Бо там безпечно вiд франкiв. Спокiйно, а звiдтiля ти вже можеш пробратися чи до Багдада, чи до Каїра, як захочеш. Можеш i в Дамаск.

- Е, нi! - сказав Махмуд. - Це менi не з руки. Якщо франки мене тримали в полонi три мiсяцi, то асасини мене не протримають у фортецi й три днi...

Завагався тодi Хусейн. Певно, вiн, Махмуд, кимсь iз старших теж суджений... I стис ножа, але подумав: "Не було ж наказу".

- Ну, ти як хочеш, а я пiшов! - Хусейн злiз iз коня, кинув поводи. - Кiнь менi тепер не потрiбен, вiзьми собi, буде тобi за повiдного.

Але Махмуд здав свого коня назад.

- Вiдiйди далi, тодi вiзьму... - голос воїна ледь затремтiв.

- Ти боїшся асасинiв, я бачу. I що вартi твоя шабля i келеф... Але я не зачеплю тебе.

Махмуд мовчав i чекав, поки хлопець вiдiйде на стежку. Вона вела вгору, в гiрську ущелину. I тодi втiкач покликав коня, вхопив його за повiд i помчав кудись понад морем, тiльки з-пiд копит бризкала жорства, i десь звуки того чвалу розтавали в задусi левантiйської ночi.

Отак Хусейн вiдчув у собi неабияку силу, могутнiсть, коли вiн, майже беззбройний, наводив жах на досвiдченого, сильного i вправного воїна. I той був над ним на конi, при шаблi i при келефi. Он вона яка, наука наша, он яка сила братства асасинiв!

...Гнiздо.

Розповiв вiн про долю тих двох невдах асасинiв, про всi справи в християнському таборi, про їхнi незгоди. Не забув i про втечу Махмуда.

Почувши про Махмуда, старший брат аж пiдскочив i змахнув рукою, нiби намiрився вдарити Хусейна. Та не вдарив - це заборонялось мiж iсмаїлiтами. Але Хусейн затремтiв усiм тiлом.

- Ти все хочеш зробити по-своєму! Роби тiльки те, що тобi наказують! Хоча б твоя мати сидiла у в'язницi, якщо в тебе нема наказу, не визволяй! Iди молись i чекай.

Новий наказ був гiркий: iти в мiсто християнське. Там хрестоносцi влаштували шпиталь. У ньому треба було влаштуватися, прислуговувати лiкарям, доглядати хворих.