Втiм, те, що я сьогоднi працюватиму трохи довше, за сприятливих умов може бути корисним, для кар'єри. "Державна кар'єра", ви чули про таке? Деякi люди iнколи заради кар'єри успiшного державного високопосадовця вiддають акцiї банкiв, що їм належали, вiддають пiдприємства, монополiю яких виплекали, дарують усе своє праведним трудом нажите майно, щоб цi матерiальнi блага, вiдданi iншому, стали запорукою досягнення найвищих державних висот. Бо при вiдповiдному збiгу обставин вдала державна кар'єра дозволить отримати ще й не такi винагороди. Нинi я перебуваю майже в такiй ситуацiї. Крiм одного "але". Коли я сюди припхався, щоб отримати королiвську благодать, у мене нiякого майна не було, та про цю сумну iсторiю - згодом. Кар'єра ж не поспiшає мене радувати своїм прогресивним зростанням, вона, як млява зимова риба, завмерла на одному мiсцi, анi руш.

Може, сьогоднiшнє кcероксове ворожiння нарештi дало менi єдиний так довго очiкуваний шанс? От як зайде, чи подзвонить, чи направить когось iз дорученням-перевiркою "Васятко" (це мiй керiвник, Василь Васильович Гончаренко), у цiлому офiсi нiкого немає, лише один я - невгамовна бджола - на мiсцi. Сиджу i строчу папiрцi на благо рiдної Батькiвщини або окремих своїх спiввiтчизникiв. Тiльки крильця шурхотять. Я i мiй комп'ютер у пристрасному ритмi мчимо, щоб дарувати країнi щасливе майбутнє. Подобається? Але - дзуськи, щось менi пiдказує, що в моєму випадку може трапитися тiльки навпаки. От запiзнюсь я, скажiмо, хвилини на три, аж тут раз - i Васятко. Всi в офiсi працюють як бджоли, а мене якраз i нема. Таке вже було? Здається, разiв iз десять, точно.

"Стасику, папери готовi?" - це голос нашої каргусi - Варвари Великомученицi. Чому я мушу робити її папери? Адже я ж теж керiвник, хай iз меншою собiвартiстю, але ж керiвник? А якщо вiдверто, сам на сам, - чому ти, Стасе, займаєшся розмножуванням цих паперiв? Та тому, що твоя секретарка - рiдкiсне стерво.