Автор - Тарас Шевченко

Тарасова Ніч

У нашім раї на землі

Будучи на засланні, в далеких казахських степах, Т. Шевченко ніколи не забував рідного краю, думкою линув до нього. І проймався глибоким співчуттям до знедолених, особливо жінок. Згадував матір, сестер, добру сусідку Оксану. По-різному склалася їхня доля. Щаслива мати тішиться своїм дитям. їй здається, що кращого за нього немає у світі, і всі також милуються ним. Але проходить час, діти виростають, змушені кидати матір одну і йти на заробітки. А вона все молиться за них. Інша мати проклинає своє материнство, адже вона – покритка, її дитина – байстря від лукавого пана, який порозважався й покинув. Усі люди також відвертаються від них. Яка доля такої дитини? Тільки старців водити, а матері – загинути десь під тином.

Чигрине, Чигрине

Т. Шевченкові довелося покинути Україну ще в п'ятнадцятирічному віці. Коли він отримав волю, освіту, роботу й повернувся на батьківщину, то був уражений у саме серце – там панувала ще більша неволя, кріпосницькі порядки стали ще жорстокішими, а славна гетьманська столиця Чигирин перетворилася в руїни, заросла травою. Забулися волелюбні козацькі традиції. Поет висловлює надію на те, що він своїм гарячим поетичним словом зможе «викувати до старого плуга новий леміш і чересло», тобто розбудить громадську думку, спонукає до дії. Йому хочеться, щоб до байдужої, «гнилої» крові влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Він сподівається, що все-таки «встане правда на сім світі».

Ще як були ми козаками

КОБЗАР

Автобиография. Дневник. Избранные письма и деловые бумаги

СОБРАНИЕ СОЧИНЕНИЙ В ПЯТИ ТОМАХ Том 5

Близнецы

Художник