Кінець кінцем зелена маса відринула од робота, і він, весь покалічений, звівся на рівні ноги.

– Кіре, бережи себе! – гукнув капітан, нагнувшись до мембрани.

Зелений напасник підозріло заметушився, готуючись до нової атаки.

– Ця… – штурман затнувся, підшукуючи слово, – ця штуковина, як видно, боїться білкової матерії.

– Не дуже й боїться, – заперечив капітан, дивлячись, як зелена підкова знов почала змикатися.

Цього разу на екрані було добре видно всі перипетії боротьби. Кір відбивав атаку, як лев. Це була веремія зелених барв. Мох змінював своє забарвлення, наче хамелеон.

Раптом із зеленого шумовиння на мить вихопився тонкий шнур. Верхівка його роздулась, ніби голова кобри, й гойднулася в роботів бік. Однією з кінцівок Кір перервав дивовижне стебло, і воно, звиваючись, повільно упало.

Ярослав скосив око на товаришів. Здається, вони нічого цього не помітили. Та воно й не дивно. Все сталося за якусь частку секунди. Астробіолог нервово потер чоло і враз незвичайно голосно гукнув:

– Братці, перед нами розумна матерія!

Микола Борт витріщився на Ярослава, ніби вперше його побачив. Тільки капітан не виказав ніякого здивування. Він ніби чекав цих слів.

– Які у вас підстави? – запитав Федір Скеля.

– Правильна тактика в нападі й захисті, – гаряче сказав Ярослав. – Схильність до попередньої розвідки. Відтак: оточення ворога…

Капітан хитнув головою, немовби діставши підтвердження власним думкам.

– Якщо це розумна матерія, нам необхідно порозумітися з нею, – сказав Микола і з відчаєм позирнув на екран.

Кір і далі змагався із своїм ворогом. Зелений мур, що на цей час став уже суцільний, обачно вгинався, коли робот ступав крок уперед, і зразу ж змикався слідом за ним. З усього було видно, що посланцеві Землі довго не протриматись.