Капітан увімкнув передавач і віддав наказ:

– Кіре, перед тобою завдання будь-що вирватися з відсіку. Причому зелена речовина не повинна проникнути за межі астробіологічної лабораторії.

– Чи можна мені… скористатися з… – долинув до кают-компанії кволий Кірів голос.

– Так! – закричав капітан, не дослухавши. – Вмикай лазерний пістолет.

– Капітане! – вигукнув Микола Борт.

– Спокійно, без паніки! – гаркнув Скеля. – Бережіть очі.

Тієї ж миті екран обійняло сліпуче світло. Потім воно згасло і спалахнуло знову. Тисячі вогненних голок, посланих Кіром, пронизали третій відсік, не виходячи за його межі. Зелена маса здригнула й відступила. Робот був схожий на фантастичного їжака, котрий настовбурчив свої колючки у хвилину небезпеки. Тільки за голки йому правили лазерні промені – сліпучо-білі нитки, що несли на своїй путі смерть усьому живому.

Лабораторію виповнив білий дим. Видимість майже зникла, і капітан швидко увімкнув інфразір. Зелена маса конвульсивно посмикувалась. За всіма ознаками, під промінням лазерів їй було непереливки, і Кір від оборони перейшов у наступ. У ці хвилини він був схожий на велетенського дикобраза, що повільно ворушив своїми вогненними стрілами-голками. Лазерні промені сягали на півтора метра, а потім обривалися.

Логічна схема сповістила Кірові, що він може пропалити стінку відсіку, і тоді ворог розповсюдиться по всьому кораблеві. Ось чому робот максимально обмежив дію променів.

– Кір щось надумав, – не відриваючи погляду від екрана, сказав астробіолог.

І справді, робот став перебігати з місця на місце, маневрувати. Здавалося, він виконує якийсь химерний танок. Кожен крок наближав його до заповітного люка. У такт із Кіровими стрибками погойдувались і вогненні голки, що утримували зелену масу на певній відстані.

Налагодити з роботом радіозв’язок не вдавалося. З третього відсіку долинали тільки якісь невиразні шуми. Отож про те, як Кір почуває себе, космонавти нічого не знали.