Сіонізм і особливо його праве крило, що нині править в Ізраїлі, завжди легко знаходив спільну мову з фашизмом. Останніми десятиліттями це виявлялося у військовій і технічній допомозі військово-фашистським режимам у Латинській Америці — від Піночета в Чилі і до горлорізів Сальвадору, трохи раніше — спілкою з Жаком Сустелем і ОАС, що призвів до історичного розходження сіоністів із Францією де Голля. Але й до Другої світової війни члени правих сіоністських організацій були зачаровані Муссоліні й пропонували йому допомогу в боротьбі з Англією.

Дружили сіоністи і з гітлерівськими нацистами. Провідний сіоніст-соціаліст Хаїм Арлозоров підписав угоду про «трансфер капіталу і технологій», що створило умови найбільшого сприяння між сіоністами Палестини і Третім рейхом. Сіоністський рух легально діяв у Третьому рейху, і навіть було викарбовано медаль, що несе шестикінечну зірку Давида з одного боку й свастику — з другого. Докладно про зв'язки нацистів і сіоністів можна прочитати в книзі американського єврея-троцькіста Ленні Бреннера «Сіонізм у столітті диктаторів» або в короткій, насиченій фактами статті Марка Вебера «Сіонізм і Третій рейх».

У післявоєнні роки сіоністи не спинялися ані перед чим для досягнення своєї мети й не щадили «свого народу». Це виявилося в організації масової хвилі еміграції з Іраку, докладно описаної відомим ізраїльським журналістом Томом Сегевом у книзі «1949», а до цього — близькосхідним кореспондентом англійської газети «Гардіан» Девидом Херстом у книзі «Рушниця й маслинова гілка» (Фабер і Фабер, 1977).

Масова імміграція євреїв з Іраку була спровокована трьома вибухами в синагогах Багдада.