Мохобородько вельми здивувався, коли Півчеревичок витяг із авто молочний бідон і вилив воду. Тоді повернувся до фургончика, попорпався у Муфтиковій скриньці для інструментів і незабаром з’явився з товстим свердлом.

— Мені пригадалося давнє мисливське оповідання, — почав Півчеревичок. — Я почув його ще в дитинстві. Один мисливець, заховавши своє тіло у старовинний панцир, опинився в лісі серед великої вовчої зграї і сам убив ломакою дві дюжини вовків. Щоправда, лісові хижаки люто нападали на нього, одначе їхні ікла тільки ковзали по литих латах.

— Ну то й що? — запитав Мохобородько, на якого оповідка Півчеревичка не справила особливого враження. — Нам од цього ні холодно ні жарко.

А Півчеревичок уже орудував свердлом.

— Я бачу, із цього бідона вийде чудовий панцир, — пояснив він. — Треба лише зробити два отвори для ніг, а збоку — дві дірки для рук. У такому вбранні я буду цілком захищений від сіроманців, а надто коли накриюся ще й покришкою.

Вражений Мохобородько не спромігся на жодне слово. А тим часом свердління посувалося швидко і небавом Півчеревичок проліз у бідон. Коли він просунув руки-ноги в отвори, голова хвацько визирала з посудини, а верхня звужена частина бідона, немов улита, сиділа на плечах.

— Ти — немов черепаха! — засміявся Мохобородько.

Півчеревичок хитнув головою.

— Що правда, то правда, — погодився він. — Окрім цього, я можу по-черепашачому в разі небезпеки втягти під своєрідний панцир-бідон руки, ноги й голову. Ось тоді хай спробує вовчисько мене вполювати!

Та зараз тішитись панциром друзі не мали часу. Напрямок визначено, і Муфтик, звичайно, очікує на їхню допомогу. Тільки зле, що не можуть полишити просто так на лісовій дорозі авто, Тож закотили свого фургончика в кущі й закидали його вітами.