— … Взагалі-то, — кажу я, — тут не так важко знайти мотив, як з'ясувати, котрий з багатьох мотивів подіяв. Поки що є четверо, на яких падає підозра, а до вечора їх може стати й шестеро. Цей чоловік не міг поскаржитись на брак ворогів.

Начальник киває й підсовує до мене дерев'яну скриньку з цигарками. Він сам не курить, але це не заважає йому здогадуватись, хоч і з запізненням, про потреби курців.

— Так само, як у тому випадку з удаваним самогубством у Русе, — зауважує шеф.

— Авжеж, — підтверджую я, жадібно смокчучи цигарку.

— Так само, але трохи інакше, — посміхається шеф, задоволений з того, що спіймав мене на слові.

— Різниця є в усьому, — кажу я. — Навіть між близнюками.

— Так, але тут, здається, їх чимало. Я певен, що ти й сам це бачиш. Звичайно, поки що в тебе є досить підстав серйозно сумніватися, але цих підстав ще замало для цілковитої впевненості. Припустімо, що Маринова отруїли. В такому разі вбивця міг би дуже легко інсценувати самогубство, забравши собі в кишеню другу чарку. З іншого боку, здавна відомо, що іноді буває навпаки: самовбивця з якихось причин може кинути тінь на свою смерть, для цього йому досить вийняти з буфета другу чарку… Найменша можливість, але все-таки може бути.

— Мені це не здається можливим.

— Мені теж, — киває начальник. — Але ти, напевно, розумієш, чому я тобі кажу про це.

Боячись виявити себе не дуже вихованим, я промовчую.

Шеф повільно підводиться з-за столу. Він високий, трохи згорблений, ненабагато старший від мене, дарма що на його уявних погонах на дві зірки більше, ніж у мене.

«На одну зірку», — сказав би хтось заповзятливіший, бо моє наступне підвищення — справа кількох місяців. Та оскільки мене особисто різниця в зірках ніколи не хвилювала, я кажу «дві». Одна — за його терпіння вислуховувати і вникати в суть кожного речення, друга — за його вміння одночасно заходитися коло всіх справ.