— Холодно у тебе, хлопче. Я змерз. Чи не зігрітися нам цигаркою, га?

Важко зітхаю й кидаю на стіл пачку з цигарками, вже другу за сьогоднішній день.

— Твоїм пацієнтам ще холодніше, але їм ніхто не пропонує цигарки. Ну, розповідай: що нового?

Він не поспішає розповідати. Безцеремонно порпається в пачці, вибираючи найм'якшу цигарку, розминає її між пальців, шукає поглядом сірники, прикурює, не кваплячись, і лише після третьої затяжки благоволить відповісти:

— Поки що немає нічого певного. Як ти вже знаєш, смерть настало близько півночі. Аналіз отрути ще не закінчений, але тут буде все правильно: ціаністий калій… спогад про твоє дитинство. Друге: розтин трупу показав, що наш покійничок систематично зловживав спиртним.

— Це відомо й без розтину.

— І ще одне, про що, напевно, також знає інспектор, для якого не існує таємниць: рак легенів.

— Нарешті хоч щось позитивне.

— Настільки позитивне, що кладе край усій цій історії, — підсумовує Паганіні з деякою врочистістю.

— Ми покладемо їй край… Якщо ти кажеш… — бурмочу я, неуважно дивлячись на нього.

— Я не бачу, що розумніше ти міг би зробити. Людина була хвора на рак, пересвідчилась у цьому й проковтнула ціаністий калій, щоб не мучитись. Такі випадки траплялися не раз.

— А друга чарка, про яку ти весь час забуваєш?

— Якщо вона так тобі заважає, допий її й постав крапку. Друга чарка… Може, перед цим до нього зайшов приятель, і вони хильнули винця.

— У того, хто думає про самогубство, немає настрою пригощатись вином, — кажу я не так Паганіні, як самому собі.

Цієї миті судовий лікар, осяяний блискавичною ідеєю, підводиться й переможно проголошує:

— Стій. Я здогадався: його приятель був лікар. Вони зібралися випити вина, й під час випивки Маринов почав розпитувати лікаря й дізнався про діагноз своєї хвороби. Потім, коли той пішов, хворий, перелякавшись, проковтнув ціаністий калій.