Знімаю піджак, розв'язую краватку й починаю намилюватись перед дзеркалом над умивальником. Аж потім чую відповідь Славова:

— Здогадуюсь, хто пропонував вам поцілунок.

— Помиляєтесь, — кажу я, стежачи, щоб мило не потрапило мені в рот. — Це давня історія… Літо… танцювальний майданчик… і ніякого зв'язку з моєю професією. Як у вас із танцями?

— Танцюю, але погано, — повідомляє трохи здивований інженер.

— Якщо, добродію, хочете наздогнати мене, треба танцювати ще гірше. Це вам Жанна сказала, що ви погано танцюєте?

— А хто ж іще… — бурмоче Славов, старанно розливаючи каву в дві маленькі чашечки. — Жінки навперебій не вішаються на шию таким, як я.

— А чому? — запитую, припиняючи на мить гоління. — Ви не бридкий і не дурний. Взагалі не маєте якогось помітного дефекту.

— Не відаю, чому. І признаюсь вам: це мене не дуже й цікавить.

Я закінчую гоління й пропоную:

— Можу розкрити вам таємницю, але боюсь, що ви образитесь.

— Я не образливий. Кажіть.

Схиляю голову під кран, обливаючись крижаною водою, потім випростуюся з таким почуттям, наче знову народився.

— Ви трохи… як вам сказати… нудний…

— Я бачу, що ви таки знайшли учора ввечері Жанну, — зауважує Славов з деякою гіркотою.

— Справді, я знайшов її в інтересах слідства. Але ця думка йде не від Жанни.

Інженер не виявляє бажання сперечатися. Він послужливо пропонує мені рушник і, поки я чепурюся, миє бритву й акуратно кладе її на місце.

— Ви любите порядок, — констатую я. — Я ще вчора позаздрив вам. Непомітними дрібницями створюєте собі комфорт. Тільки не забувайте, що люди не можуть підкорятись вам так, як речі, заради вашої зручності.

— Не бачу зв'язку, — похмуро кидає інженер.

— Невже? А я ледь не сп'янів од точності свого вислову. Нічого, не звертайте на це уваги. Взагалі, якщо чогось не розумієте, — обминайте десятою дорогою… Між іншим, що за один цей Том?