— Медичних сестер, — схлипує Дора. — Лікар Колев мені пропонував… Та я, дурна, комизилася…

— Даремно. Непогана пропозиція. В усякім разі, куди краще за цю, — зауважую я, показуючи рукою на фотографію Баєва. — А втім, це ваша особиста справа…

Дора виймає носовичок і витирає очі.

— Лікар поставився до мене дуже добре… А я виявилась дурною, — повторює вона.

— Нічого, помилки виправляють… Ви ще повернетесь до гарної людини.

— Ви мене неправильно зрозуміли. Колев — не для таких, як я. В нього є наречена…

— Ах, так. Біологія. Серйозна наука. Але санітарія — це теж непогано. А втім, це ваша особиста справа…

Піднімаю руку на прощання й виходжу. В мене таке враження, що жінка достатньо приголомшена подіями для того, щоб їй були потрібні ще якісь поради. Тепер побачимо, яка температура в другої героїні.

Спускаюсь у підвал і майже стрімголов вибігаю звідти назад. Жанни немає. Я ледве встигаю уникнути словесного водоспаду тітоньки Каті. Після всього, почутого в квартирі Баєвих, мені бракує тільки цього.

Особи, що мене цікавить, не виявляється й у «Варшаві». Невдоволено викреслюю один з пунктів у своєму плані й рушаю до Баєва, заскочивши по дорозі в управління, щоб поглянути на зібрані відомості, які стосуються дійових осіб цієї історії.

Приходжу в ощадну касу якраз своєчасно, тобто за хвилину до того, як зачинять двері. Як і вчора, службовці поспішають на обід. Як і вчора, Баєв ще сновигає за віконцем, даючи лад текам і паперам. Спираюсь на перегородку з невимушеністю давнього знайомого. Баєв цього разу швидко підводить голову.

— Знаю, знаю, — випереджаю я його. — Каса зачинена. До того ж сьогодні не видаємо зарплатні. Сьогодні даємо свідчення. Отже: фальшиве алібі. Зловживання державними коштами. Розписка на велику суму в кишені Маринова. Ревнощі до того самого Маринова. Залякування в присутності третьої особи вищезгаданого Маринова. Страх перед Мариновим. Знищення причин страху… В таких випадках запитують: «Де ви закопали труп?» Проте я задовольнюсь простішим запитанням: де ви взяли отруту?