— У чому був одягнутий шофер, зовнішність? — уточнив майор.

— У чому одягнутий? — Крих замислився й на­раз похитав головою. — Що ж на ньому було? Під­жак… Ні, здається, куртка…

— Спокійно, Семене Охрімовичу, не поспішайте, подумайте ще трохи.

— Берет на ньому був, — раптом зрадів Крих, — точно, чорний берет, а от куртка чи піджак — не па­м’ятаю. Штани — розкльошені. Джинси, знаєте, такі модні, в коліні вузькі, а додолу кльошем.

— Такі, як правило, носять молодики? — поставив навідне запитання Шульга.

— А хіба я кажу, що він старий? Такий собі хло­пець років за двадцять. У картатій сорочці і, дай бо­же, аби живий був, згадав, товаришу майор, таки в нього куртка була — на блискавці, сіра з чорним коміром.

— От бачите, а казали, що нічого не пам’ятаєте, — підохотив Криха Шульга. — А росту високого?

— Сантиметрів на п’ять нижчий од мене.

— У вас сто сімдесят два?

— Сто сімдесят один.

— Отже, зріст шофера — сто шістдесят п’ять сантиметрів, можливо, трохи й вищий?

— Так буде.

— Портрет? — попросив Шульга. — Опишіть зов­нішність.

Чоло в Криха пішло зморшками.

— У нас таких називають пуголовками, шляк би їх трафив… — почав нерішуче.

— Ви з заходу? — поцікавився Шульга.

— Кути — це містечко таке на Івано-Франківщині, — ствердив Крих. — Познайомився з киянкою, до­велося стати столичним… — мовив так, ніби проба­чався.

— Пуголовок?.. — роздумливо протягнув Шуль­га. — З неприродно розвинутою головою?

— Так є.

— Ну, я риси обличчя? Портрет?

— Здається, кирпатий… — невпевнено почав Крих. — Але твердити не можу.

— Блондин чи брюнет? Колір очей?

— Не пам’ятаю, — похитав головою Крих. — Ага, курив сигарети “Столичні”, прикурював запальнич­кою.