— Паспорт був у порядку, — заперечив. — Оті печатки… Ні, товаришу майор, я завжди уважно дивлюсь на документи, і мене не проведеш!
— Є речі, які може встановити тільки експертиза.
— Але ж підпис! — вигукнув комірник. — Він розписався точно так, як у паспорті й дорученні. Там, прошу я вас, є зразки…
— Доручення й накладна передані на експертизу. Але й без неї відомо, що норкові шкурки у Еас одержали злочинці. Івана Васильовича Галату, товарознавця швейного об’єднання, вчора між першою і другою годинами дня було вбито. Точніше, напівживого знайдено в кущах на дніпрових схилах. Одразу й помер, а сьогодні вранці дружина й працівники підприємства впізнали його.
— Ну й ну… То це, виходить, Галату вбили, а по тих документах одержали в нас норку? Чекайте, я видав їм… — Комірник поворушив губами й пополотнів: — Боже мій, ви знаєте, на яку суму вони одержали?..
— На сто п’ятдесят тисяч карбованців, — спокійно уточнив Шульга.
— Кажуть, спекулянти продають їх вдвоє дорожче…
— Можливо.
— Так… Я останній дурень… — Нараз Крих випростався на стільці, немов нарешті усвідомив свій промах, стиснув пальцями підборіддя й запитав: — То чим можу допомогти?
— Опишіть все, як було. Як вони виглядали? Той, хто пред’явив документи, і шофер. На якій машині приїхали? Усе, що бачили й пам’ятаєте.
— Якщо б я знав… — якось жалісно мовив комірник. — До мене ж кожного дня…
— Звичайно, клієнтів маєте багато. І все ж?..
Крих поклав руки на коліна, навіть стиснув їх пальцями, і, дивлячись кудись убік від майора, почав повільно, справді намагаючись пригадати усі подробиці:
— Чи ба, як забили мені баки тамтим паспортом… Приїхали ці гицелі, значить, десь на початку шостої “рафиком” темно-зеленого кольору, точніше, захисного… Із швейного об’єднання, кажуть; давай, мовляв, скоріше, бо до шостої мусять ще до фабрики обернутися. Що ж, усе правильно, документи в ажурі і люди, прошу я вас, поважні. Вірніше, той, що одержував, бо шофера я майже не бачив…