Шульга старанно занотував і це, хоча людей, які курять “Столичні” й користуються запальничками, в місті сотні тисяч. Зрозумівши, що нічого істотного про шофера більше не дізнається, запитав:

— Ну, а другий?

Комірник пожвавішав.

— Росту точно такого, як я, — ми стояли поруч, і я помітив. Років п’ятдесяти, а мо’, й на рік–два менше.

— Як визначили?

— А, прошу вас, це було неважко. Дощ збирався, і він поскаржився, що ногу крутить — поранений. Якщо не грав вар’ята — був на війні. Отже, менше п’ятдесяти не даси, а старшим не виглядає.

— Можливо, — погодився Шульга без ентузіазму. Подумав: можливо, досвідчений рецидивіст, дістав рану в п’яній бійці чи десь-інде.

— Він ще поплескав себе по стегну, — вів далі Крих, — а тильна сторона долоні в нього в рудому волоссі. І ще ніготь неправильної форми, здається, на середньому, ні, на вказівному пальці.

— На правиці? — пожвавішав Шульга. — І як зро­зуміти — неправильної форми?

— Ну, такий, наче хтось прибив, і чорний весь.

— У чому цей тип був зодягнутий?

— Сірий костюм, сорочка в смужку. Сорочка біла, а смужки рожеві. І, прошу вас, брусуваті риси облич­чя… Брови широкі, а ніс і щоки буцімто сокирою ру­бані.

— Блондин чи брюнет?

— У кепці він був, — відповів Крих, наче виба­чався за недостатню спостережливість. Але Шульга вже збагнув недоречність свого запитання: якщо тильна сторона долоні вкрита рудим волоссям, зна­чить, блондин або рудий.

Шульга поставив ще кілька запитань, проте фак­тично нічого істотного більше не витягнув з комір­ника.

— А номер? — запитав наостанку. — Номер ма­шини? У вас у документах записано — КИИ сімдесят шість вісімдесят вісім. Чи не видався вам номер під­робленим?

— Якщо б таке трапилося, — цілком резонно за­уважив Крих, — я б не випустив машину з території стан­ції без належної перевірки.

Не погодитись з цим Шульга не міг. Майор відпу­стив комірника й подзвонив до автоінспекції.