— Галата побачив вас?

— Ще два столики між нами, і обидва зайняті. Та й не хотів я псувати їм настрій. Люди, значить, вирішили випити, втекли від цікавих очей, а я буду…

Козюренко насупився, і шофер одразу зрозумів його:

— Звичайно, в робочий час — негарно, та буває все в житті… Правда, мене здивувало, що той, ну, значить, який з Галатою обідав, сачконув. Галата всю склянку за одним духом, він же — сьорбнув і за бата­рею вилив. Я ще подумав: коньяк — і раптом за ба­тарею…

— Тобто ви зрозуміли, що той чоловік споює Галату. І не втрутились, не попередили свого товариша?

Засенко шморгнув носом і надовго уткнувся ним у хусточку.

— Так, — нарешті визнав. — Я сам картаю себе. Якби знаття!

— Якби знаття! — не витримав Козюренко. — А якби нічого не трапилось? Чи не ваш обов’язок — зупинити товариша, коли робить негарно?

— Значить, мій, — погодився Засенко, — але вже вибачайте, так сталося, тепер би…

Полковник безнадійно махнув рукою. Запитав:

— І скільки ж випив той другий?

— Менше, ніж півсклянки. Я точно бачив. Ще по­жалкував тоді: коньяк — і за батарею…

— А Галата нічого не помітив?

— Пив він у цей час, а той спритно так: мовляв, також за одним духом, і тільки краплини залиши­лись…

— А потім?

— Почали закушувати. У них там шашлики сто­яли і ще якісь страви. А я свої шашлики доїв і пішов.

— Обличчя чоловіка, який пив з Галатою, ба­чили?

— Та він спиною до мене… Кремезний, сильний— відчувається.

— Чому так гадаєте?

— Склянка вся в руці сховалася. Кулак — дай боже кожному! Та й у плечах широкий.

— У чому був зодягнутий?

— Сірий костюм. Шия червона, підстрижена ко­ротко. Волосся, значить, рудувате, чи так здалося мені? Світлий, одне слово, блондин, значить.