Шофер, побачивши полковника, увімкнув мотор.

— На Каштанову, — наказав Козюренко, — там десь є шашлична, знаєте?

Шофер нахилив голову.

— Бував. Звичайна собі забігайлівка.

— Давайте, дорогенький, зміряємо відстань звідси до тої шашличної, — попросив Козюренко. — А потім — до міської прокуратури.

Шульга сидів на дивані, а Козюренко міряв кабі­нет легкими кроками.

— Що ж маємо, дорогенький? По-перше, — загнув вказівний палець на лівій руці, — точно знаємо, що Галата вийшов учора о тринадцятій годині з примі­щення об’єднання і через вісім хвилин сидів у шашлич­ній на Каштановій. Від фабрики до шашличної близь­ко двох кілометрів, пішки за вісім хвилин він не зміг би здолати таку відстань. Отже, на нього чекала ма­шина чи Галата скористався попутним транспортом. Мабуть, отой чоловік у сірому костюмі, з яким Галата розпив пляшку коньяку в шашличній, чекав на нього в машині.

Шульга кивнув.

— Цей чоловік після десятої ранку, — вставив, — дізнався, що Галата одержав доручення на партію норкових шкурок, якось зв’язався з ним і під час обідньої перерви повіз до шашличної, де пригостив коньяком.

— Мабуть, так, — схвалив Козюренко, — і нам завтра слід встановити, чи не дзвонили Галаті на ро­боту перед обідньою перервою. Далі, — загнув другого пальця, — приблизно о другій годині дня чи на почат­ку третьої, як твердить експертиза, Галату вже було знайдено на дніпрових схилах. Засенко ще о пів на дру­гу бачив Галату з чоловіком у сірому костюмі в шаш­личній. Отже, щоб дістатися за цей час від Кашта­нової до схилів, знов-таки потрібна машина. Припус­тимо, машина чекала на них біля шашличної. Мож­ливо, той самий “рафик” захисного кольору, на якому потім злочинці приїхали на базу за шкурками. — Зупинився біля письмового столу, щось позначив у блокноті. — Завтра слід розпитати в буфетниці шаш­личної або в її постійних відвідувачів, якщо такі знайдуться, чи не бачили позавчора після тринадця­тої години на Каштановій темно-зеленого “ра­фика”, можливо, навіть запам’ятали номер…