— Слушно, — погодився Шульга. — Мусили мати машину в своєму розпорядженні. На таксі чи на по­путний транспорт розраховувати не могли — ненадій­но та й свідки зайві.

— Звичайно. І скористалися фальшивими номе­рами. Маємо довідку від автоінспекції, що номерні знаки КИИ сімдесят шість–вісімдесят вісім має “Волга”, яка обслуговує завод торговельного облад­нання. Вчора на ній їздив директор заводу, а від шіст­надцятої до вісімнадцятої години вона стояла біля заводоуправління. Отже, скориставшись фальшивими номерами, злочинці, а їх могло бути двоє — чоловік у сірому костюмі та шофер, — вивезли сп’янілого Га­лату на дніпрові схили і там убили двома ударами ломика чи автомобільної монтировки по голові. Має­мо відносно цього висновок експертів.

— Чоловік у сірому костюмі міг бути й шофе­ром, — зауважив Шульга.

— Міг, звичайно, міг. Та не думаю. Він, хоч і вилив коньяк із своєї склянки, все ж мусив щось і випити. Навряд чи ризикнув би після цього сісти за кермо.

— Сто грамів коньяку для таких типів нічого не значать.

— Операцію продумано детально і здійснено ква­ліфіковано, — заперечив Козюренко. — Маємо справу з розумним бандитом, він урахував навіть і те, що машину просто випадково може зупинити автоінспек­тор — тоді через сто грамів усе провалюється. Отже, поки вважатимемо, що їх було двоє. “Рафик” зупи­нився біля ресторану “Зозуля”, п’яний Галата із свої­ми супутниками вийшов із машини, вони спустилися до туалету, поруч же такі хащі, що й сам чорт нікого не знайде. Два сильних удари по голові — Галата впав, а злочинці, витягнувши документи, кинули його в кущі, а самі накивали п’ятами.

— Розрахунок простий, — згодився Шульга, — як­що труп знайдуть навіть одразу, мине досить часу, поки без документів встановлять особу вбитого, а вони встигнуть переклеїти фото і одержати норкові шкурки.