— Свідчення комірника Криха й шофера Засенка ідентичні, — вів далі Козюренко. — Той же чоловік у сірому костюмі приблизно через дві години після вбивства Галати приїхав на товарну станцію по шкур­ки. Він і шофер — чоловік років за двадцять у джин­сах, картатій сорочці і, найголовніше, як охаракте­ризував його Крих?

— Пуголовок.

— Отже, з великою головою…

— Не так уже й багато, — сказав Шульга. — Я вже дізнався: таких курток, яка була на шофері, сірих з чорним коміром, завезено в місто тисячі… А дру­гий — блондин у сірому костюмі… Сьогодні — в сіро­му, завтра — в брунатному. А блондинів у місті…

— Хоч греблю гати, — згодився Козюренко. — Але ж, можливо, має поранення в ногу та й ніготь указівного пальця правиці чорний і неправильної форми.

— Я дам завдання подивитися в картотеці. Мож­ливо, надибаємо когось із такими прикметами.

— І “рафик”, — мовив полковник. — Треба пере­брати всі “рафики” захисного кольору. Доручіть це автоінспекції. Врахуйте, злочинці не мали багато часу для організації транспорту. Мабуть, лише три години, від десятої до тринадцятої, коли автомобіль уже стояв біля швейного об’єднання. Можливо, заздалегідь до­мовились з кимось, та мусили ж знати, що ми все одно докопаємось до того “рафика”. Гадаю, крадіжка автомобіля.

— Ризиковано, — заперечив Шульга. — Без тран­спорту вони як без рук, мали ж у своєму розпоряд­женні лише дві–три години, а якщо б нічого не під­вернулося?..

Козюренко махнув рукою.

— Розробляючи заздалегідь подібні операції, зло­чинці передбачають кілька варіантів викрадення тран­спорту. Один з них і спрацьовує. Або не купують ма­шину через підставних осіб на годину чи дві. За великі гроші, звичайно. З розрахунком, що міліції ніколи не розплутати такий вузлик.

Шульга викликав автоінспекцію, а Козюренко роз­гладив на столі клаптик списаного паперу — прізви­ща працівників швейної фабрики. Думав: невже хтось із них зв’язаний із злочинцями?