— Якщо тільки пиво… — невпевнено погодився Козюренко.

— Засенко розповідав, що Галата пив коньяк у шашличній, і я тепер думаю…

“Базікало цей Засенко, — з неприязню подумав Козюренко. — Встиг уже всім розплескати…”

— Отож, Гнате Юрійовичу, може, пиво, а може, й щось міцніше.

— Якщо вже зайшла про це мова, — почав Вахні­чев, — то мушу повідомити, що колись бачив Галату на­підпитку. Після роботи, і не моя це, мабуть, справа…

— Для нас нема дрібниць, — заперечив Козюрен­ко, — і мені хотілося б, щоб ви збагнули це.

— Звичайно, — погодився Вахнічев, — я й кажу, що два тижні тому бачив Галату “під мухою”.

— Де й коли? Напідпитку чи добряче?..

— Як сказати? У кожного по-своєму. Один вип’є чарку, а галасу наробить на літр. Та й з Галатою я не пив… Одне слово, тримався… Побачив мене, запро­понував розпити пляшку. Я іноді не від того, однак бачу — з ним уже не можна. Дійшли разом до тро­лейбуса, посадив його — їдь, мовляв, чоловіче, додому.

— Середній ступінь сп’яніння, — визначив Козюренко. — Коли людина ще знає, яким транспортом і куди треба їхати.

— Мабуть, так, — потвердив Вахнічев.

— Він був сам чи з кимось?

— Сам.

— І пив сам?

Вахнічев знизав плечима.

— Хто ж його зна? Хоча, зачекайте, казав, що зустрів якогось чоловіка…

— Це дуже важливо, Гнате Юрійовичу. Ми шу­каємо вбивцю, і, можливо, людина, з якою пив Га-лата…

— Вибачте, — приклав Вахнічев руку до серця, — я розповідаю вам усе, що знаю, і не хотів би, щоб ви подумали…

— Ну, що ви! Отже, що казав Галата про свого товариша по чарці?

— Що зустрів знайомого… Ні, — поправився Вах­нічев, — він сказав, що десь познайомився з гарною людиною і розпив з нею пляшку.

— Але ж буває: ми кажемо, познайомився з лю­диною, маючи на увазі, що знайомство відбулося не сьогодні, а колись.