— Звичайно, ні, — лаконічно відповів Чед.

— Я радий, що ти такої ж думки. Це ненормально, це виходить за всякі межі. За цим ховається якась таємниця, така ж страшна, як темна камера для тортур, можу тебе запевнити хоч зараз. — Він глибокодумно помовчав, а потім додав без певного зв'язку: — Такі вже традиції в Крайстчерчі. Згадай хоча б двісті двадцять сім спалених відьом.

Чед підвів очі.

— Не думаю, що отрута у вершках і ось ці фігурки, — він поставив порцелянового ангела на стіл і притулив на місце його голівку, — мають щось спільне з нечистою силою.

— Я теж не думаю, — погодився Джордж. — Людина не лиха від природи. Лихою її робить суспільство, в якому вона живе. Це стара істина. До цього слід ще додати, що людина від природи не відзначається добротою. Тут теж вирішальну роль відіграє суспільство. І якщо ти бачиш, що в умовах, які ніяк не назвеш ідеальними, в людях раптом спалахує незбагненна любов до ближнього, треба бути напоготові. Перша підозра в мене виникла одразу ж після смерті місіс Шеклі. Ти, напевно, вже чув, що вона була незвичайною особою. Одні мали її за мегеру, інші — за примхливу, але щиросердну жінку. Однак усі, і надто найшанованіші громадяни Крайстчерча, були до неї такі ласкаві, ніби вона — дружина архієпископа Кентерберійського. І якось її знайшли в ліжку з посинілим обличчям. Різні чутки ходили, але потім її все ж таки поховали. І що ти думаєш? Становище в Крайстчерчі нормалізувалося за одну ніч. Бредбері перестав одпускати товари на виплат, на підрядчика Фенвіка посипалися скарги — він став раптом затягувати ремонт квартир, люди звинувачували одне одного в зловмисній брехні, — коротше кажучи, цій клятій райській гармонії в Крайстчерчі несподівано настав кінець. Ніби важкий тягар звалився з моїх плечей, я зрозумів, що заживу тепер нормальним життям. Так тривало близько трьох тижнів.

— Близько трьох тижнів? А потім?