— Красненько дякую, — уїдливо відповів Чед. — Мені лише тридцять сім, я ще хочу пожити і зовсім не збираюся потурати забаганкам цієї пані. — Він підвівся, рушив до виходу, але біля дверей обернувся. — Пригадуєш артилерійський обстріл у Тобруці?
— Ще б пак! Звичайно, пам'ятаю!
— Отож! Я згадую ту воронку, в якій ми сиділи з тобою, зігнувшись у три погибелі, і вона порівняно з Касл-Хоумом здається мені досить надійним місцем. Там я хоч знав, звідки мені загрожує небезпека і коли приблизно її не стане, а тут… — Він подивився у вікно на тихий сад. — Тут мене переслідує таке почуття, ніби я повинен остерігатися кожної бджоли, яка продзижчить поруч.
4
Чед не квапився повертатися в Касл-Хоум. Він повільно пройшов вузькими провулками, вибоїстою вулицею, що тягнулася уздовж Оук-Рівер, вийшов на шосе з самотніми віллами по обидва боки і лише потім звернув до будинку. Зовсім несподівано перед ним виріс кам'яний мур, він зиркнув угору і за кілька десятків метрів побачив каплицю. Чед заблукав до крайстчерчського цвинтаря.
Швидше машинально, ніж з якоюсь певною метою, він відчинив хвіртку. Неподалік від каплиці стояло п'ять чоловіків. Зодягнені в чорні костюми, вони з виразом нудьги на обличчях дивилися перед себе. Чед запитав одного з них, чи не знає він, де похована місіс Шеклі. Чоловік пояснив, і Чед, минувши кілька рядів могил, незабаром опинився на південній частині цвинтаря.
Сімейний склеп Шеклі — дешева мініатюрна копія грецького храму з двома колонами — був споруджений лише 1940 року і містився в тій частині цвинтаря, де вже не було могил. Метрів за сто виднівся черепичний дах Касл-Хоума.
Вхід до склепу закривали іржаві ґратчасті двері. Чед вже зібрався повертатися назад, але ненароком штовхнув двері. Вони несподівано відчинилися. Кинувши погляд на замок і петлі, Чед помітив, що їх недавно змастили. Запалений цікавістю, він спустився вниз. Маленькі двері в глибині були зачинені. Чед припустив, що ці двері ведуть в інше приміщення, яке, очевидно, міститься під склепом. Замислений, він повернувся до виходу з цвинтаря.