П'ятьох чоловіків, що стояли раніше біля каплиці, вже не було. З іншого кінця цвинтаря долинав церковний спів. Потім на алеї з'явилися люди у траурному вбранні. Вони поспішали якомога швидше піти звідси, бо небо запнули темні хмари і ось-ось мав линути дощ. Тісною юрмою вони йшли до виходу, де на них чекали кілька екіпажів і три автомашини.

Пастор Стерджен, природно, повинен був показати, що він вважає непристойною ту поквапливість, з якою парафіяни залишали цвинтар, і йшов останнім. Коли він порівнявся з Чедом, той заговорив з ним. Окинувши пастора простодушним поглядом, Чед сказав, що має намір оселитися в Крайстчерчі, а оскільки людина він віруюча, то не хотів би жити без благословення церкви. Він хоче брати діяльну участь у житті общини і постійно зустрічатися з людьми, які в цей грізний час не можуть жити без віри.

У пастора Стерджена було вузьке обличчя. Сиве ріденьке волосся звисало майже до комірця. Загалом Стерджен справляв враження добропорядної людини. Він захотів докладно ознайомитися з життям і суспільним становищем свого нового підопічного, і Чед розповів йому про Касл-Хоум, про місіс Порджес і покійну Шеклі, яку він назвав своєю далекою родичкою. Тут же, не сходячи з місця, розповів про багатьох неіснуючих братів і сестер, дядьків і тіток та наговорив сім кіп гречаної вовни про свої благодіяння, які він нібито здійснив в ім'я святої церкви. У великій пригоді став йому в розмові репортаж про фарисейства англіканської церкви, якого він написав два роки тому. Саме цей репортаж дав чудову можливість Чедові вивчити всю церкву і її організацію.

Найбільше вразило Стерджена те, що місіс Шеклі доводиться Чеду двоюрідною тіткою і що гість у майбутньому має намір остаточно оселитися в Касл-Хоумі.