
— Ви кажете — стала забудькуватою? — очі Стерджена з навислими над ними густими бровами блиснули. — Якщо в когось у сімдесятирічному віці й була бездоганна пам'ять, так це у вашої тітки. Можете мені вірити.
— Особисто я не можу сказати нічого певного з цього приводу, — зауважив Чед. — Але мій дядько Річард, котрий провідав її востаннє чотири роки тому, помітив у неї якусь розгубленість і неуважність. Сімдесят років — це ж таки вік!
— Можливо, з якоїсь причини вона зумисне хотіла викликати у вашого дядька саме таке враження, — нетерпляче заперечив Стерджен. — Я ж можу лише повторити: в пам'яті вашої покійної тітки все зберігалося, як на кіноплівці.
Стерджен хотів було йти, але потім згадав:
— Ви, здається, казали, що збираєтесь купити й привести до ладу Касл-Хоум?
— Так, так, — ствердив Чед. — Моя наречена хоче мати купу дітей, а Касл-Хоум у нинішньому стані не зможе вмістити велику сім'ю. І взагалі я людина, що все звикла робити грунтовно. Коли вже оселюся в Касл-Хоумі, то хочу мати спокій, а не спостерігати, як по моєму будинку постійно швендяють ремонтники.
— Я з вами повністю згоден, — сказав Стерджен. — До того ж і ремонтники сьогодні проблема. Я знаю лише один виняток — наш будівельний підрядчик Фенвік. Він починав з низів, працював спершу простим муляром. І якщо вже він візьме замовлення, то виконає його так сумлінно, що ніхто не матиме до нього жодних претензій. Не так давно він ремонтував будинок для старих людей, яким опікується церква, і я дуже задоволений.
