— Шпигун?!

— Звичайно, сер. Лише тепер я бачу, що моя впевненість, ніби я безпомилково розбираюся в людях, мені ж і помстилася. Але вчора я була твердо переконана в тому, що ви належите саме до тих, хто ночами порушує мій сон і наполегливо щось шукає в будинку… Чарівну паличку, чи що?.. Гадають, що завдяки їй моя дорога подруга подавала безкорисливу допомогу багатьом бідним.

— Яку саме?

— В тім-то й річ, сер, що я не знаю. Її манера діяти була надзвичайно таємничою. До неї часто приходили нещасні люди прохати підмоги і, залишаючи Касл-Хоум, були такі задоволені, немовби одержали тут по зливку золота. Я робила все, аби дізнатися, що вона їм казала чи давала. Годинами простоювала навшпиньках під її дверима, боса на холодних кам'яних плитах, намагалася в замкову щілину підгледіти, ставила моїй дорогій померлій подрузі такі ж хитромудрі запитання, які ставите ви мені, але зі своїми криміналістськими здібностями я досягла — даруйте на слові, сер — не більше, ніж ви.

— Отже, ви стверджуєте, що не маєте найменшого уявлення про те, що відбувалося між місіс Шеклі і її відвідувачами?

— Ні, я цього не стверджую. Правда, за її життя все для мене було оповите млою, хоч я й прочитала всю літературу з цього питання, починаючи від Агати Крісті й кінчаючи Рексом Стаутом.

— Хто цей Мак-Гівен?

— Старий пірат. Але я вважаю його порядною людиною, хоч він і впіймався якось на дрібниці, вирішивши, що для срібних ложок аптекаря Квентіна його дірява кишеня буде надійнішим місцем, ніж шухляда буфета. Між іншим, я скажу вам, чому він це зробив. Влітку для колишнього моряка блукати — справжня втіха: завжди знайдеться якийсь курник, де можна переночувати. Проте взимку такій старій людині, як Мак-Гівен, доводиться сутужно, і він марить теплим закутком. За шість срібних ложок інспектор Абернаті міг дати Мак-Гівену тільки три місяці — тим більше, що йшлося про чайні ложки, які належать лицемірному Квентіну. Але ж ні! За клопотанням доброго Джорджа старий одержав цілих півроку і провів їх у нашій гарній теплій в'язниці.