У Чеда знову спалахнула підозра, що місіс Порджес намагається збити його з пантелику, і він суворо запитав її:

— Яке відношення має Мак-Гівен до таємниці місіс Шеклі?

— Коли його випустили з в'язниці, він, майже ридаючи, прибіг до мене і став благати хоча б голівку одної з цих голих фігурок. До речі, мене завжди дивувало, чому моя подруга — звичайно така сувора в моральному відношенні — зберігала в себе ці штучки… Коли я сказала йому, що викинула на смітник повну валізу порцелянових ангелів, він аж позеленів і пробурмотів, заїкаючись: «О боже! Ви не повинні були цього робити!» А потім миттю схопив заступ і помчав до смітника. Ніколи я не бачила, сер, щоб людина працювала так завзято — за годину він перерив увесь смітник.

— Він шукав ангелів?

— Ну, звичайно, сер! Шукав так, ніби там була скриня із золотими дукатами. І зрештою дещо знайшов: чотири цілих фігурки і силу-силенну голівок, ніжок, ручок, крилець.

— Певно, ці ангели до певної міри служили розпізнавальними знаками! — допитувався Чед. — Той, кому місіс Шеклі вручала таку штучку, міг пред'явити якісь вимоги до таких товстосумів, як Фенвік, не ризикуючи одержати стусана?

— Висловлюєтесь ви досить образно, сер, але цілком ясно. Так воно і є. Замість штурхана Мак-Гівен одержав од міської ради, очолюваної шановним бургомістром Лоуелом, невеличкий будиночок і навіть трохи грошей, на які завів курей.

– І саме тоді ви продовжили освячений небом шантаж, забравши в Мак-Гівена всі фігурки?

— Деякі фігурки я знайшла і на смітнику. Я сію добро всюди, де тільки можу.

— А щоб запасу цих ангелів вистачило надовго, ви їх, зрештою, побили і замість цілої фігурки вручали тим, хто просив допомоги, голівку чи ніжку?

— Так воно і є, сер. Тепер вам зрозуміло, чому я злякалася, коли в Касл-Хоумі з'явилися ви. Я була певна, що ви прибули з метою шпигувати за мною.