— Але ж яким чипом місіс Шеклі шантажувала фігурками шановних людей Крайстчерча? Може, вона знала про якісь факти, що становили для них небезпеку? Цим можна було б, звичайно, пояснити і появу духа покійної місіс Шеклі, і всякі інші казочки, якими ви хотіли забити мені баки.

— Але зрозумійте, сер! Я робила це тільки для того, щоб налякати вас і вигнати з Касл-Хоума. Я ж не знала, що й ваше серце прихиляється до бідних людей.

— Я гадаю, що справа тут вельми серйозна, — вголос висловив свої думки Чед. — Інакше такі типи, як Фенвік, власник універсального магазину Бредбері чи пастор Стерджен, не стали б просто так на коліна. А що справа серйозна, то й ставитися треба серйозно до всіх дрібниць… І коли ж почався шантаж на користь добрих людей?

— Кілька років по війні. Я сама без кінця сушила голову над тим, що ж могла знати місіс Шеклі, перерила весь будинок — від горища до підвалу, але нічого не знайшла. — Місіс Порджес раптом замовкла, а потім провадила далі: — Ваше запитання допомогло мені згадати деякі факти. Під час війни неподалік од Крайстчерча був опорний пункт наших військово-морських сил, у місті розташувалися тисячі солдатів: на узбережжі, поміж скель, до цього часу залишилися підземні бункери.

— Цікаво. Там, де розміщені війська, часто відбуваються речі, про які невідомо громадськості. Ви знаєте адвоката Хаббарда? Як ви гадаєте, він допоможе нам?

Місіс Порджес заперечливо похитала головою:

— В усій окрузі про нього відгукуються як про людину чесну й порядну, яка вміє зберігати таємниці.

Дзвінок біля дверей змусив обох здригнутися. Була вже година ночі, за вікном свистів вітер, здалеку долинав шум прибою.

— Хто це? — місіс Порджес злякано прикрила рукою рот. — Чи не… чи не той, що збирається вбити нас?

— Той, хто збирається вас убити, підкрадається тихенько ззаду…