— Боже мій! — швидко оглянулася місіс Порджес.

— … а не сповіщатиме про свою появу дзвінком. Так що можете піти й відчинити.

— Я?!

— Звичайно. Якщо за дверима стоїть вбивця, то, природно, зустрітися з ним віч-на-віч мушу я. А ви тим часом встигнете сховатися в каміні.

За дверима стояв не вбивця, а листоноша з телеграмою в руці. Чед дав йому шилінг.

Телеграма була від Джун і повністю відповідала її темпераменту: «Був і лишаєшся впертим віслюком крапка Все ж таки приїжджаю крапка Зустрічай у Брокслі 14235 крапка Джун».

— Кепські новини? — поцікавилася місіс Порджес.

— Все залежатиме від того, чи в доброму гуморі приїде моя подруга, — відповів Чед. — Якщо вона буде не з дусі, я попрошу вас сховати весь металевий посуд. — І раптом спитав — У місіс Шеклі є родичі?

— Наскільки мені відомо, нема, — відповіла місіс Порджес. — Кажуть, що в неї була небога, але й про неї багато років нічого не чути. Одразу ж після війни виїхала до Канади чи Австралії.

Усе ж Чед вирішив переночувати в кімнаті, приготовленій йому місіс Порджес. Він уже по саму зав'язку наситився похмурою атмосферою Касл-Хоума.

7

Прибуття лондонського поїзда Чедові довелося чекати майже три чверті години. Місіс Порджес, яку він підвіз до Брокслі своєю машиною, поїхала на омнібусі далі, а він, щоб згаяти час, вивчав на платформі розклад руху поїздів та поглядав чи на сіре небо, куди кілька труб хімічного заводу випльовували клуби жовтого смердючого диму. Нічого схожого на Крайстчерч з м'яким чистим повітрям. Пихкаючи, підкотив поїзд. З вагонів вийшло п'ять-шість пасажирів, але Джун серед них не було. Наступний поїзд з Лондона прибував тільки ввечері. Чед розсердився і вирішив не чекати. Зрештою, до Крайстчерча можна дістатися на таксі.

Повернувшись до Касл-Хоума, він здивувався, що вхідні двері не зачинені.