Чед зняв плаща і підійшов до каміна. Місіс Порджес зарані поклала туди дрова і приготувала смолисті тріски. Чед узяв коробку з сірниками, але одразу ж випустив її з рук: за маленькою лавою праворуч від каміна він побачив жіночу ногу в елегантному черевичку на високому каблуці. Жінці, що нерухомо лежала на підлозі, було, очевидно, років сорок. Широко розкритий рот, здавалося, вона ось-ось закричить. Щоб переконатися в тому, що вона мертва, не треба було навіть перевіряти пульсу.

Нагнувшись, Чед побачив, що її застрелено. Очевидно, це трапилося недавно, бо тіло було ще теплим.

Він почав озиратися, шукаючи очима сумочку чи щось таке, завдяки чому він міг би встановити особу вбитої. Та не знайшов нічого. Вбивця, мабуть, забрав з собою все.

А що, як убивця ще тут, у будинку? Чедові навіть здалося, що він відчуває запах пороху. Він вирішив оглянути весь будинок, хоч ясно усвідомлював, що злочинець, якщо він ще тут, може легко пристрелити і його.

Але нікого Чед не знайшов. А оскільки в Касл-Хоумі не було телефону, він стрибнув у машину і помчав до поліцейської дільниці.

Джордж Абернаті сидів за письмовим столом і переглядав справи.

— Знову щось скоїлося? — запитав, уважно глянувши на друга.

— Так. Твій рай висаджено в повітря. В Касл-Хоумі лежить убита жінка.

— Нарешті! — кинув Джордж.

Кількома словами Чед розповів усе, що з ним сталося після повернення з Брокслі. Уточнивши деякі деталі, Джордж зателефонував до поліцейського управління в Глазго.

Потім сказав Чедові:

— Не знаю чому, але коли ти розповів мені про все, в мене ніби гора з пліч звалилася.

— Постає запитання: хто наступна жертва? — Чед не поділяв райдужного настрою свого друга.

Вони сіли в машину Чеда й поїхали в Касл-Хоум, — щоб там, на місці, чекати чиновників із Глазго.

На превеликий подив, вони побачили перед ворітьми будинку невеличку, зеленого кольору спортивну машину з лондонським номером.