— А це що? — Чед насупив брови.

Вони вбігли в хол, і Чед зупинився, ніби закам'янівши. Нога в черевичку на високому каблуці вже не стирчала із-за лави, незнайомка щезла. А на її місці — в Чеда похололо на серці — лежала Джун!

— Вона жива-живісінька! — вигукнув Джордж. Він, звичайно, трохи переборщив, оскільки вислів «жива-живісінька» Джун явно не пасував. Удар, який вона одержала по потилиці, на кілька хвилин затьмарив їй свідомість.

Нарешті вона розплющила очі, моргаючи, озирнулася, ніби намагаючись второпати, де опинилася, і глибоко зітхнула.

— Якщо всіх твоїх гостей, — сказала вона, звертаючись до Чеда, — будуть зустрічати ударом по голові,— о боже, як вона болить! — ти невдовзі станеш самотнім, мій любий.

— Як ти сюди потрапила?

Він допоміг їй підвестися на ноги.

— З учорашнього дня, — гордо заявила Джун, — я власниця розкішної машини, яка дісталася мені за сто дев'ять фунтів і сім шилінгів. Де моя камера?

Джордж подав їй фотоапарат, і вона поклала його собі на коліна так обережно, ніби це був не фотоапарат, а сире яйце.

Чед приніс з кухні пляшку віскі, три чарки і сказав, що Джун зараз треба випити. Потім Джун розповіла, що з нею сталося.

Вона теж побачила мертву жінку, відсунула стіл і нахилилася, але несподівано почула позад себе легке шарудіння. Не встигла обернутися — удар якимось твердим предметом поклав її поряд з незнайомкою, і ось тільки тепер вона очуняла…

— Невже ти не могла обернутися на секунду раніше, — з докором сказав Чед. — Тоді б ми хоч знали, хто вбивця.

— Якби я обернулася на секунду раніше, то вже на віки вічні заснула б безпросипним сном, можеш бути певен. Отож дякуй богові, що я виявилася неповороткою.

— Вона має рацію, — погодився Джордж. — Для вбивці, мабуть, надзвичайно важливо, щоб не розпізнали не лише його, а й жінку. Інакше він би ніколи не ризикнув серед білого дня виносити труп з будинку. Але ж куди він подів її?