Зі злістю він зачинив віконниці і затягнув фіранки. Посвітив свічкою під ліжком, але нічого там не знайшов, крім пари стоптаних капців. Заглянув у шафу — і побачив лише кілька вішалок для одягу. Він знову зібрався лягти. Але погляд його раптом упав на етажерку. Чед не повірив очам: у всіх порцелянових ангелів не було голів! Хтось акуратно познімав їх і поклав поруч. Шия кожного ангела була вкрита червоною фарбою, ніби в нього відтяли голову.

Чед підсунув до себе стільця і всівся, щоб усе спокійно обмізкувати. Він міг це зробити в постелі, та усвідомлення того, що так можна заснути й стати черговою жертвою любителя стинати голови, утримало його від цього кроку. А з'ясувати, як з'явився тут таємничий невідомий з бритвою в руках, було конче потрібно. Чедові не раз доводилося чути про дивовижні й незрозумілі злочини. Кому і з якою метою треба було покарати цих ні в чому не винних ангелів, порожнистих усередині, чиї голівки знімалися, наче кришки, не вкладалося ні в які рамки. Може, хтось хотів його залякати і в такий спосіб вижити з Касл-Хоума. Він згадав дивну поведінку місіс Порджес і те, що вона казала про покійну Шеклі. Тепер стара пані вже не здавалася йому такою симпатичною, і він вирішив, що вранці уважніше придивиться до старої і не дасть більше ошукувати себе. Крім того, Чед вирішив провести решту ночі на стільці й не спати, але людська природа, зрештою, взяла гору, і, вмостившись гарненько в ліжку, він до ранку чудово виспався.

2

Місіс Порджес зустріла його з такою ж сердечністю, як і напередодні. Хоч весна безнадійно запізнювалася, на місіс Порджес було знову ж таки легке літне плаття; сиве волосся пасмами спадало на плечі.