Ці прогулянки ставали щоразу довшими. Із кожної з них він повертався у стані незвичайного збудження, яке під час наших зустрічей віч-на-віч за обіднім столом тривожило мене дедалі більше.

“Кепські справи! - подумав я того дня, коли його мова стала безладнішою, ніж звичайно. - Не дуже приємно залишатися у підводному човні, командир якого вживає опіум. Цікаво, а яким наркотиком збуджує себе він?”

Наступного дня я оглянув усі шухляди мого товариша. Ця перевірка, яку я вважав своїм обов’язком, відразу заспокоїла мене. “Принаймні, - подумав я, - він не тримає тут цих тюбиків і шприца”.

Тоді я вважав, що Андре для збудження вживає штучні стимулятори.

Однак скрупульозне обстеження спростувало і це припущення. Я не виявив нічого підозрілого. Більше того, він майже не пив і мало курив.

І все ж неможливо було не помічати загострення цієї нервової лихоманки. З цих довгих прогулянок він повертався з сяючими очима, був блідіший, експансивніший, дратівливіший, ніж завжди.

Одного вечора він залишив форт о шостій годині, коли спала спека. Ми чекали на нього цілу ніч. Моя тривога зростала, бо від якогось часу каравани повідомляли нас про появу банд волоцюг на околицях форту.

На світанку його ще не було. Сент-Аві повернувся лише ополудні. Його верблюд не став, а впав на коліна.

Перший, хто його зустрів, був підрозділ, якому я звелів і ги назустріч капітану. Люди й тварини уже зібралися в дворі між укріпленнями.

Він зрозумів, що мусить вибачитися. Однак почекав, доки ми залишилися вдвох під час сніданку.

- Мені прикро, що я завдав вам турбот. Але дюни в місячному сяйві були такі прекрасні!.. Я незчувся, як від’їхав досить далеко...

- Друже, я не хочу дорікати тобі. Ти вільний, і тут командир ти. Але дозволь нагадати ту твою фразу про грабіжників чамба й ускладнення, що можуть спіткати коменданта форту після тривалої відсутності.