Я зупинився. Але вже було пізно. Він дивився мені просто у вічі.

- До чого? - запитав він лагідно. Я не відповів.

- До чого? - повторив він.

Я й далі мовчав, тоді він додав:

- До річки Таргі, так?

На сході від Таргі, сто двадцять кілометрів від Тіміссао, 23°5΄ північної широти, як свідчило офіційне повідомлення, було поховано капітана Моранжа.

- Андре, присягаюся! - крикнув я ніяково.

- У чому присягаєшся?

- Що не мав жодного наміру...

- Говорити про Таргі? Чому? З якої причини не можна в моїй присутності говорити про Таргі?

Я благально мовчав. Знизавши плечима, він просто сказав:

- Ідіот.

І вийшов, перш ніж я встиг вимовити хоч слово.

Навіть моя покірливість не обеззброїла його. Доказ цього я дістав наступного дня, коли він виявив свій настрій досить неввічливо.

Як тільки я прокинувся, він увійшов до моєї кімнати.

- Можеш пояснити, що все це значить? - запитав він.

У нього в руках був один із службових реєстрів. Нервуючи, він завзято гортав його, аби знайти привід для демонстрації свого начальницького гніву.

Випадок допоміг йому.

Він розгорнув реєстр. Я густо почервонів, побачивши бліду, добре знайому мені фотографію.

- Що це таке? - запитав він зневажливо.

Досить часто я бачив, як недоброзичливо він розглядав у моїй кімнаті портрет м-ль де С., і тому не сумнівався, що тепер навмисно шукає сварки.

Але я стримався і заховав до шухляди це бідне маленьке фото.

Однак мій спокій не влаштовував його.

- Надалі, - сказав він, - прошу не лишати своїх амурних пам’яток між службовими паперами. - І додав з образливою посмішкою: - Не варто постачати Гурю такі дратівливі сюжети.

- Андре, - сказав я, мертвотно збліднувши, - я забороняю тобі...