Підійшов Моранж під руку з командиром, який виглядав дуже задоволеним цим знайомством.

Він голосно представив:

- Це капітан Моранж, панове. За його веселою вдачею не важко розпізнати офіцера старої школи, даю вам слово! Хоче вирушити завтра. Але мусимо влаштувати йому такий прийом, аби за дві години ця думка вилетіла з його голови. Слухайте, капітане, маєте подарувати нам вісім днів!

- Я цілком до послуг лейтенанта де Сент-Аві, - відповів Моранж, лагідно всміхаючись.

Точилася спільна розмова. Дзвеніли чарки, лунав сміх. Мої товариші реготали, слухаючи історії, що їх з невичерпним гумором оповідав новоприбулий. А я? Ніколи ще не було мені так сумно.

Настав час переходити до обідньої зали.

- Сідайте праворуч від мене, капітане! - вигукнув командир, вибухаючи веселістю. - Сподіваюся, ви продовжите свою розповідь про паризькі новини. Адже ми тут не в курсі, розумієте?

- Як накажете, пане командир, - сказав Моранж.

- Сідайте, панове.

Офіцери послухалися й з веселим гомоном почали переставляти стільці.

Я не зводив очей з Моранжа, який усе ще стояв.

- Пане командир, панове дозволять? - запитав він.

І, перш ніж сісти до столу, де ні на мить не вщухали веселі голоси, капітан Моранж заплющив очі й неголосно прочитав молитву.

ДО ДВАДЦЯТЬ П’ЯТОГО ГРАДУСА

- Бачите, - сказав мені два тижні згодом капітан Моранж, - вам значно краще відомі стародавні шляхи в Сахарі, ніж ви бажали дати мені це зрозуміти. Адже ви знаєте про існування двох Тадекк. Але місто, про яке ви мені казали, Тадекка Ібн-Батутаха позначене цим істориком на віддалі сімдесятиденного шляху від Туата, а Шірмером, який має рацію, - в недослідженій країні ауеліммідів. Саме через цю Тадекку йшли щороку у IX сторіччі каравани сонгаїв до Єгипту.