- Стiй! Стiй!

Фаетон спиняється, й Корецький помiчає, що стовпище побiльшало.

- Виходьмо… приїхали, - каже йому Яковенко.

Вiн виходить. Яковенко бере його за руку й починає протискуватися крiзь натовп.

- Пропустiть… пустiть, панове! - говорить адвокат. - Дайте пройти до помосту, - дуже пильна справа.

Люди нехотя поступаються i пропускають у вузький прохiд - щiлину, що зараз же знову затуляється за їми.

Корецький з Яковенком довго протискуються тим проходом, аж поки нарештi ноги їх намацують щось нiби схiдцi.

- Обережнiше… обережнiше… не впадiть!.. Отут схiдець… - каже Яковенко й тягне за руку Корецького вгору, все серед того ж натовпу.

Корецький силкується не впасти, намацує ногами серед чужих нiг якiсь нiби дошки i сходить усе вище й вище, увесь час дивлячися вниз i пильнуючи своїх рухiв.

- Ну, прийшли! - говорить Яковенко.

Корецький пiдводить голову i бачить перед собою стiл, поставлений на якомусь помостi, а за столом якогось добродiя… Вiн зараз же пiзнає доктора Лавренка й розумiє, що це голова мiтингу. Бiля його за столом ще двоє: один сидить, а другий, зовсiм незнайомий Корецькому, молодий, чорнявий чоловiк з худим обличчям, говорить промову.

I враз спершу стиха, а далi все голоснiше й голоснiше чується навкруги:

- Корецький!.. Корецького привезено!.. Випустили!.. Визволено!.. Корецький!.. Корецький!..

Голова мiтингу Лавренко повертається й бачить Корецького. Вiн швидко встає i стискає йому руку.

- Який я радий… - але голос уривається йому, а навкруги змагається все дужчий i дужчий крик:

- Корецький!.. Корецький!..

Чорнявий промовник замовкає. Лавренко махає обома руками на натовп, просячи мовчання. Як трохи притихає, вiн голосно, на ввесь майдан, гукає:

- Громадяни! Воля справдi наступила… Перший день нашого конституцiйного життя вже зазначився: перед нами вже не в тюрмi, а на волi один з борцiв за його, за щастя народне, - Євген Петрович Корецький.