- Громадяни! - починає вiн. - Не вам мушу я розказувати, якими святими сльозами, якою благородною кров'ю змочено шлях визволення… I нiколи цих слiз i кровi не пролилося стiльки, як тепер, та зате ж i нiколи не добувалися ми такої вiдповiдi, як тепер. Це вперше почули ми слово, що нагадує те, чого ми хочемо. Поки що - це тiльки слово, на паперi написане, але вiд нас залежить, щоб воно сталося дiлом… I на це ми повиннi тепер оддати усю свою силу, ввесь свiй розум, всю свою любов до волi.

Вiн говорить i враз помiчає там, серед стовпища, просто помосту, щось знайоме… Блакитна вуалька на простенькому бриликовi, а пiд ним… Невже це вона? Невже це Таля?.. Так-так, - вона, запевне вона!.. Дивиться на його, смiється, киває йому… Безмiрна радiсть обнiмає його всього, вiн усмiхається широким щасливим усмiхом i слова самi рвуться йому з уст:

- Тут, у нашому городi, може на цьому саме майданi, де ми тепер зiбралися вiдсвяткувати зорю нового життя нашого, сходилася колись козацька рада, рада вiльного, рада визволеного українського народу. Тяжкою боротьбою добув собi народ волю, визволився з пут, щоб справдити в рiдному краї iдеали громадської волi, рiвностi… Правда, ми програли тодi, сили темряви й неволi, сили похмурого деспотизму були дужчi за нашу молоду новонарождену волю, - вони зламали її… Але тi iдеали, за якi наш народ боровся, не жалiючи свого життя, - тi iдеали не могли в душi його зламати нiякий деспотизм, нiяка темрява. I та велика перемiна, яка тепер робиться, - не чужа вона нам: ми ждали її, виглядали її в темнiй неволi крiпацтва, в тяжкому поневiряннi пiсля крiпацького життя, боролися за неї, - i ось вона прийшла, сподiвана й рiдна нам! I коли був час, що народ наш порiзнився з iнтелiгенцiєю, то тепер цей час минувся: народ вирiс, народ зробився вже свiдомим творцем свого власного щастя i та свiдомiсть об'єднує його з iнтелiгенцiєю в одну велику сiм'ю. I ця сiм'я борцiв iде назустрiч золотому сонцевi визволення робочих мас, визволення рiдного народу i всiх народiв з iржавих пут старої неволi… Воно горить, сяє вже, це золоте сонце, i кличе нас: вперед! вище! до високостiв щасливого, вiльного, могучого робiтницького життя!..