- О, в тому ж то й сила!.. Наша органiзацiя… трьох десяткiв душ у їй ще нема… а зумiла пригорнути до себе все село… Тiльки такi багатирi, як Семенюта, Старостенко, Карпенко, - тiльки тi держаться окремо й вороже… вся бiднота пiшла за нашими… У громадi - куди нашi, туди й уся громада… Бач, я ж iще й не сказала!.. Яка я роззява!.. Недавно ж уся громада постановила: вимагати, щоб тебе випущено й вернено в школу… Списали постанову й послали… Багатирi та їхнi полигачi - черносотенники - хотiли були протестувати, та громада так на їх загукала!.. Урвалася вже їм ниточка!.. Нашi гору взяли… Ах, Геню!..

Голос у Талi радiсно тремтiв, як вона швидко про все це розказувала, її справдi обнiмала безмiрна радiсть - i того, що Євген вернувся, i того, що конституцiя, i того, що в їх на селi так гарно!..

- Ах, Геню!.. Розумiєш ти? Тепер уже зовсiм не те!.. Зовсiм!..

I вона сiпала Євгена за руку i все розказувала й розказувала, переливаючи своє почування i в його, примушуючи й його тремтiти радiсним тремтiнням. I враз серед оповiдання засмiялася, сама себе перепинивши:

- Нi, ти не знаєш… Просто диво!.. Степан Валюшний… ну, отой - Стукачiв зять… Розумiєш, приходить колись… "Дайте менi соцiал-демократичеську прокламацiю". - "Нема, - кажу, - в мене соцiал-демократичеської прокламацiї!" "Дуже погано, - каже, - треба, щоб була, бо наша партiя за демократичеську республiку стоїть". "А яка ж ваша партiя?" - питаю. "Як то - яка? Наша соцiал-демократичеська росiйська партiя… До нас агiтатор приїздив i завiв у нас партiю…" Думала, що побрiхує, як звичайно… Розпиталася - аж нi. Служив вiн щось мiсяцiв зо два чи зо три в городi… чи на заводi, чи дворником десь, - не знаю доладу… Вернувся на село вже з книжечками, а тодi й справдi за його слiдом приїздив аж двiчi агiтатор, органiзував їх… На другiй збiрцi було там кiлька й наших… та вони не пристали.

Таля глянула на хлопця-поштаря, що дрiмав на передку, i, зовсiм притулившись на груди до чоловiка, заговорила тихше: