- А що ж полiцiя?

- Полiцiя… По городу кажуть, що вийшов дозвiл на три днi жидiв бити… Полiцiя ходить слiдком та дивиться… та смiється.

Корецький споважнiв… Видима провокацiя…

- Та тут ще й у нас не без лиха, - казав далi Петро. - Вже з тих хулiганiв кiлька душ i до нас прибiгло… Зiбралися в Семенюти… Там уже з ними i Карпенко, i Старостенко, i Валюшний…

- Як? Валюшний?.. Та вiн же…

- Еге, минулося!.. Тепер уже кричать усi гуртом: "Домократи хочуть землю в нас одiбрать та жидам оддать, - не попустимо!" Ходять улицями, бiлий хлак собi почепили… Приїхав становий та їм назустрiч: "А што реб'ята, какая сотня гору бере: красная чи чорная?" - "Чорная, ваше благородiє!" "Хто у вас тут первий зачинщик?" Вони всi: - "Учитель Корецький!" "Ви його провчiть, реб'ята!" - "Провчимо, ваше благородiє, так, що не буде й рясту топтать!" "Нет, зачем так, - штоб чего плохого не вышло: ви его только потрепайте хорошенько!" - "Та ми вже знаєм як: не буде бiльш не то на мiтингах, а й нiяк говорити!" "Ну, как знаєте! Крепко держiтесь… Ура!" - Тодi всi: ура! Вiн поїхав, а вони пiшли пiд монополiю та й стали там пити… Треба поспiшатися, Євгене Петровичу, а то щоб скоро й тут вони не були…

- Євгене, що ж це?.. - почувся тремтячий голос, i Корецький побачив перед себе зблiдле Талiне обличчя з широко розкритими очима.

Корецькому теж забило на мить дух, але вiн перемiгся. Трохи помовчав i промовив:

- Талю, тобi треба забрати дiтей i пiти звiдси.

- А ти, Євгене?.. А ти?..

- Я зостануся тут.

- Але ж подумай, Євгене: вони ж тебе вб'ють!..

- Не вб'ють… Я повинен бути тут, щоб спинити їх, умовити, втихомирити… школу зберегти… А ти йди!..

- Нi, в такому разi i я повинна тут бути, i я зостануся!

- А про дiти й забула, Талю? Вони ж можуть так їх перелякати, що на все життя зостанеться… - промовив Корецький, показуючи на Лiду, що спокiйно гралася з собакою, та на Володька, що вже прислухався до розмови.