Ще й з п'яними… Що таким людям уся його попередня робота, все його життя?

Одначе не можна ж так зоставатися, треба ж щось робити, приготуватися до боротьби!..

Приготуватися до боротьби… проти кого? Проти того народу, з яким укупi хотiв стати за його право жити людським життям?

Нi, це не може бути!.. Щоб тi самi люди, з якими вiн дев'ять рокiв жив, як свiй, працював, якi знають усе його життя i всю його прихильнiсть до їх, щоб цi самi люди прийшли його розбивати?!.. Це щось нелюдське, щось таке, що не мiститься у його в головi, чого вiн зрозумiти не може. Це не може бути!

А в душi почував, що це бути може, певний був, що це наближається…

З улицi почувся гомiн… Спершу тихий, потiм усе дужчий та дужчий…

Устав, пiдiйшов до вiкна… Гомiн побiльшав, чути було багато голосiв, але нiкого не було видко за завороткою.

Корецький вийшов на рундук i вiдразу побачив, ступнiв п'ятдесят од себе, стовпище.

Попереду, галасуючи, без шапки, розхристаний i видимо п'яний, швидко йшов високий худий чоловiк з розкудланою бiлявою бородою. Вiн вимахував руками i раз у раз вигукував:

- Рiшу!.. рiшу!..

Це був Гаврило, - Корецький пiзнав його. Зараз бiля його йшов здоровий парубок у пiджаку, з картузом на потилицi - Михайло-старшиненко, розбишака й п'яниця. Далi сунула купка старiших i молодших чоловiкiв, теж видимо не тверезих - чоловiка з десяток. В руках у декого були ломаки, а вгорi над ними телiпався на дрючку бiлий хлак з написом, якого Корецький не мiг розiбрати. За ними, трохи вiддалiк, ще душ двадцять, а ще далi i по боках - дитинчата, зацiкавленi надзвичайною подiєю. Вся юрба галасувала, ворушилася i швидко наближалася до школи. Корецький зiйшов з рундука i став на землi.

- Он вiн!.. Он вiн стоїть!.. - почулися голоси. Стовпище пiшло тихше i спинилося за кiлька ступнiв од Корецького. Галас стих.